«Прийшла до лікарні своїми ногами, а винесли в труні…»,- сини розповіли про смерть колишньої медсестри з Великих Бірок

58-річна Олександра Сас із Великих Бірок померла після гінекологічної операції.

Олександра Сас приїхала на два місяці додому з Італії. У Великих Бірках, що біля Тернополя, її чекали чоловік, двоє синів, невістки, онуки. Після відпустки жінка мала знову повертатися за кордон, де трудилася 20 років. Відбула вдома карантин, наспілкувалася з рідними, вирішила трохи підлікуватись. Здала аналізи, обстежилась і пішла на гінекологічну операцію, але, на жаль, з неї вже не вийшла… Пані Олександрі було 58 років. Сини покійної Ігор і Володимир переконані, що їхня мати померла через лікарську помилку. Після похорону вони звернулися до поліції та прокуратури.

18 років працювала медсестрою в районній лікарні
Днями Ігор та Володимир прийшли до редакції «НОВОЇ…», щоб розповісти про те, як лікували їхню маму, і що могло стати причиною смерті.
— На четверту добу після операції мами не стало, — зітхає Ігор. — Досі не можемо повірити. Вона була енергійна, рухлива, життєрадісна. Приїхала з Італії — переробила гору роботи вдома. Щороку під час відпустки вона «підтягувала» вдома здоров’я. Цього разу зважилася вирішити гінекологічну проблему. У неї був поліп. У лікарні їй сказали, що треба провести гістероскопію. Це звичайна процедура, яку роблять за пів години, і людина йде додому. Перед тим мама упродовж тижня здавала аналізи, зробила УЗД на внутрішні органи, рентген, пройшла обстеження в гінеколога. Була дуже уважна до здоров’я, бо свого часу 18 років пропрацювала медсестрою у Тернопільській районній лікарні, що на вулиці Князя Острозького. Планувала іти на операцію в другу міську лікарню, але пішла робити рентген до районної лікарні, зустріла колишніх колег і вирішила там лікуватись. «Ходи до нас, ми таке робимо», — запропонували.
— Порадили мамі лікаря-гінеколога Наталію Р., — продовжує розповідь Володимир. — Про цю лікарку багато добрих відгуків, але є й негативні. Вранці у четвер, 30 липня, я привіз маму до районної лікарні. Прооперували її під загальним наркозом. Чекаю годину-другу, думав забрати її відразу додому, але в обід черговий лікар Олег Голоюха сказав, що ще не готова до виписки. Приїхав я під вечір, мені дозволили зайти в палату. Мама відійшла від наркозу, але була у кисневій масці. Це мене збентежило. У ніч з четверга на п’ятницю у неї піднялася температура — майже під 40.

«Через сепсис раптово відмовили нирки, печінка…»
— Після операції лікарка оглянула маму, сказала, що все добре, і поїхала додому, — згадує Ігор. — Хоча відразу були ознаки, які свідчили, що не все добре. Блювота, слабкість, температура. Наступного дня стан різко погіршився. Почалася ниркова недостатність, відмовляла печінка. Лікарі розуміли, що є ускладнення, але не вживали рішучих заходів щодо лікування. Аж коли ми наробили шуму, вони викликали спеціалістів з університетської лікарні.
— У п’ятницю в обід лікарі зізналися, що ледве врятували маму. Ми наполягли, щоб її перевели в університетську лікарню, — каже Володимир.
— Констатували, що у мами сепсис, — продовжує Ігор. — А сепсис виникає, коли реакція організму на інфекцію спричиняє ураження власних тканин і органів. Мабуть, щось занесли або мили не тим розчином і попалили. До університетської лікарні маму перевозили не реанімобілем, а старим УАЗиком. Медсестра тримала її, щоб не перекинулася. У реанімації взялися чистити плазму. У суботу маму підключили до гемодіалізу. У неї падав тиск, тримали на адреналіні. У неділю вже не могла самостійно дихати, тільки билося серце… Зібрали консиліум, лікарів викликали з дому. Прибули й медики з районної лікарні. «На жаль, так сталося… Кожен організм реагує по-своєму. Ніхто не винен. У нас ще такого не було…» — виправдовувались. Хоча спершу медики університетської лікарні говорили нам, що в районній лікарні зробили щось неправильно, а вони вже намагаються виправити наслідки.
— Під час консиліуму визначили, що у мами синдром водної інтоксикації тур-синдром — рідкісне, але фатальне ускладнення. Цей синдром є результатом потрапляння іригаційної рідини в кров, виникає в 0,1 % хворих, — Володимир вже визубрив усе про діагноз з інтернету.

«Вважаємо, що була допущена лікарська помилка»
— Але згодом «забули» про синдром… — додає Ігор. — Після консиліуму привезли хірурга. Нам дозволили зайти на дві хвилини до мами. Сказали, що готують до операції, хоча шансів мало. «На що операція?» — поцікавився я. «Зараз нічого не скажемо, лише після операції», — відповів лікар. А тим часом у районній лікарні “переписували” справу, хоча толком не знали як. Вони наробили багато помилок… У неділю операція тривала годину. Вийшов хірург і знову нічого нам не пояснив. Нарешті ми перестріли у коридорі завідуючого відділенням і дізналися, що мамі вирізали матку, бо з неї все почалося. Знаємо, що увесь той час в лікарні була Наталія Р., але не потрапляла нам на очі. Мабуть, просила лікарів «прикрити» наслідки її оперативного втручання. Після операції маму знову взяли на гемодіаліз. Ще добу вона протягнула. З понеділка на вівторок, з 3 на 4 серпня, о 3-ій ночі її не стало. О 6-ій годині ранку мені зателефонували і сказали про смерть…
— Хірургічне втручання вже нічого не дало. Можливо, лікарі хотіли прикрити докази, тому видалили матку, — міркує Володимир. — Під час видалення поліпів, вважаємо, була допущена помилка. Це нам підтвердив один досвідчений медик, який словами не розкидається. Наталія Р. відразу пішла у відпустку. У середу, 5 серпня, ми поховали маму. Звернулися у прокуратуру, поліцію. Будемо добиватися справедливості, адже мама пішла до лікарні своїми ногами, її ніщо не боліло. Навіть у такому важкому стані її організм ще витримав чотири діалізи та операцію. Той, хто допустив помилку, повинен відповісти. Як ми дізналися, асистував під час видалення поліпа лікар-травматолог Віктор Р., він хороший спеціаліст, але не мав права брати участі в такій операції. Ми знайшли жінку з Настасова, яка теж лікувалася  з неприємними наслідками. Два місяці пацієнтка відновлювалася, втратила роботу, добре, що вижила. А наша мама — в могилі. Після похорону ми зустрілися з лікаркою біля лікарні — співчувала, казала, що це не її вина, повернула гроші, які ми заплатили за операцію, а це була немала сума. Прикро, що вона спершу бігала за нашими спинами, щось вирішувала з медиками, а до нас підійшла, коли вже мами не стало… Нині ми оббиваємо пороги правоохоронних органів, а лікарка відпочиває, виставляє щасливі фото в соцмережах, ніби нічого не сталося. Вона має відповісти за свої дії, адже брала на себе відповідальність за операцію.

Журналісти «НОВОЇ…» звернулися за коментарем до лікарки.
— З приводу смерті пацієнтки Сас О. І. на даний час триває службове розслідування. За попередніми результатами розтину, в пацієнтки виявлено поліорганну недостатність (захворювання нирок, печінки, серця), що і стало причиною смерті, — зазначила лікарка. — Більше коментарів зможу надати після закінчення службового розслідування. Від себе додам, що операція виконана згідно із загальноприйнятими рекомендаціями та наказами МОЗ України. Після операції пацієнтка перебувала під наглядом лікарів- анестезіологів, я також неодноразово оглядала її навіть у позаробочий час. Як тільки з’явились ознаки порушення роботи внутрішніх органів, ми повідомили в/о обласного анестезіолога, всі дії та призначення узгоджували з ним. Ми робили все, що було необхідно, і все, що від нас залежало. Навіть після переводу пацієнтки до університетської лікарні я брала участь у всіх консиліумах, щоб спільно з іншими спеціалістами допомогти Олександрі Іванівні. На жаль, її організм не справився. Дуже важко для лікуючого лікаря втрачати пацієнта… Я провела дуже багато таких операцій, всі жінки абсолютно здорові, багато з них завдяки моєму лікуванню змогли стати матерями, тому пацієнти і лікарі рекомендували мене як хорошого спеціаліста. На превеликий жаль, кожна операція має ризики, про які ми повідомляємо пацієнтів перед тим, як вони підписують згоду на операцію. Бувають ускладнення, які не залежать від лікарів. На даний час я справді перебуваю у плановій відпустці, оскільки планувала їхати на стажування за кордон, однак, враховуючи ситуацію, що склалася, від стажування відмовилась. Хочу все з’ясувати, захистити свою репутацію. Щиро співчуваю рідним померлої, це велика втрата. Я зробила все, що було в моїх силах, але якщо вони вбачають в чомусь мою вину, прошу вибачити.

Автор: Бойко Роман



Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *