Суд відхилив апеляційну скаргу військовослужбовця, який у селі неподалік Тернополя погрожував людям автоматом.
Колегія суддів Тернопільського апеляційного суду розглянула апеляційну скаргу захисника обвинуваченого на вирок Підволочиського районного суду від 21 березня 2023 року.
Як встановлено судом, 18 жовтня 2023 року, приблизно о 15 год. військовослужбовець Дмитро Д. в с. Клебанівка Підволочиської територіальної громади прикладом автомату розбив вікно та заліз у будинок Оксани Л., звідки викрав куртку, шоколад і алкогольні напої, спричинивши потерпілій матеріальні збитки на загальну суму 2 тис. 403 грн.
Після цього обвинувачений вийшов на сільську вулицю та почав вимагати у мешканки села Марії П. знайти йому автомобіль для поїздки до Львова. При цьому спробував ударити, а потім застрелити її собаку. Коли жінка завадила йому, військовослужбовець направив на неї автомат, дістав патрон із патронника і, відійшовши від неї на декілька кроків, вистрелив угору. Ці дії потерпілою були сприйнято як реальна погроза вбивством, – повідомили у пресслужбі Тернопільського апеляційного суду.
Надалі Дмитро Д. вийшов на дорогу і пішов у напрямку села Шевченкове. За 400 м від села військовослужбовець вистрелив із автомата в землю біля ніг Володимира Г. і, всупереч волі потерпілого, заволодів його автомобілем “ВАЗ-21114-110-01”, спричинивши власникові матеріальні збитки у розмірі 86 тис. 908 грн.
Вироком Підволочиського районного суду від 21 березня 2023 року раніше неодноразово судимого 36-річного Дмитра Д. визнано винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 289 (незаконне заволодіння транспортним засобом, поєднане з погрозою застосування насильства, небезпечне для життя та здоров’я потерпілого), ч. 4 ст. 185 (таємне викрадення чужого майна (крадіжка), вчинене в умовах воєнного стану, поєднана з проникненням у житло), ч. 1 ст. 129 КК України (погроза вбивством). На підставі частин 1-3 ст. 70 КК України, за сукупністю кримінальних правопорушень, шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим, остаточно йому визначено покарання у вигляді 8 років позбавлення волі без конфіскації майна.
Не погодившись із призначеним покаранням, захисник Дмитра Д. подав апеляційну скаргу і просив вирок змінити та призначити його підзахисному 5 роки позбавлення волі. На підставі ст. 75 КК України звільнити його від відбування покарання з випробуванням зі встановленням іспитового строку тривалістю 3 роки і покладенням обов’язків, передбачених ст. 76 КК України. Вважав, що місцевим судом не враховано прохання потерпілих не позбавляти Дмитра Д. волі, його позитивна характеристика і наявність батьків пенсіонерів.
У судовому засіданні Тернопільського апеляційного суду колегія суддів, детально перевіривши та проаналізувавши матеріали кримінального провадження в межах поданої апеляційної скарги, погодилась із висновком суду першої інстанції, що саме покарання в умовах ізоляції від суспільства співмірне вчиненому Дмитром Д. протиправному діянню, було справедливим й виваженим заходом примусу, який забезпечить виправлення засудженого і попередить вчинення ним нових злочинів.
При цьому колегія суддів пояснила, що обвинуваченому необхідно обрати покарання саме у виді позбавлення волі, оскільки він:
– вчинив два тяжких злочини і один кримінальний проступок;
– раніше притягувався до кримінальної відповідальності за вчинення умисних тяжких злочинів і, маючи непогашену та не зняту судимість, учинив нові умисні кримінальні правопорушення, що доводило про його небажання стати на шлях виправлення та продовження ним злочинної діяльності;
– негативно охарактеризований офіцером-психологом військової частини, в якій проходив військову службу.
Всі ці фактори у сукупності вказували на суспільну небезпечність Дмитра Д. як особи, виправлення якої неможливе без ізоляції від суспільства
Поряд із цим, призначаючи покарання, місцевий суд правильно врахував, що злочинні дії Дмитра Д. не призвели до тяжких наслідків. Крім того, він позитивно характеризувався командиром військової частини та громадськими організаціями. Зважив суд і на думку потерпілих, які примирились із обвинуваченим і просили призначити покарання, не пов’язане з реальним позбавленням волі; в також наявність пом’якшуючих обставин: щире каяття та активне сприяння розкриттю злочинів; відсутність обставин, які обтяжують покарання. Дані обставини у сукупності дали підстави місцевому суду обрати Дмитру Д. покарання у мінімальних термінах, визначених санкціями статей обвинувачення і без призначення додаткового покарання у виді конфіскації майна, як це передбачено санкцією ч. 3 ст. 289 КК України. Однак не давало підстав застосувати до обвинуваченого ст. 69 КК України, як просив захисник в апеляційній скарзі, оскільки ці обставини вже були враховані судом першої інстанції при призначені покарання.
Відхиляючи апеляційну скаргу в цій частині, колегія суддів наголосила, що приписи ст. 69 КК щодо призначення більш м’якого покарання, ніж передбачено законом, є спеціальними і застосовуються у виключних випадках. Підставами для її застосування повинно бути не лише наявність кількох пом’якшувальних обставин, але і свідчення, що вони істотно знижували ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення.
Однак щире каяття, сприяння розкриттю злочину, позитивна характеристика та наявність стійких соціальних зв’язків не можуть бути вирішальними для застосування положень ст. 75 КК України.
Окрім цього, наявні в обвинуваченого непогашені судимості за вчинення тяжких умисних злочинів, із урахуванням тяжкості інкримінованих йому кримінальних правопорушень свідчать про його підвищену суспільну небезпечність і продовження злочинної діяльності, що унеможливлювало застосування як ст. 69 КК України, так і ст. 75 КК України.
З урахуванням наведеного, колегія суддів Тернопільського апеляційного суду апеляційну скаргу захисника обвинуваченого Дмитра Д. залишила без задоволення, а вирок Підволочиського районного суду від 21 березня 2924 року – без змін.
