Монах із Бучача відзначає столітній ювілей

Найстарішому монаху-василіянину о. Доротею Шимчію, який мешкає у Бучацькому монастирі Чесного Хреста Господнього на Тернопільщині 16 вересня виповнилось 100 років. Довгожитель є заслуженим священиком та монахом.

доротей-шимчійНародився Доротей Шимчій 16 вересня 1915 року у селі  Старі Петликівці поблизу Бучача. У 1928 році вступив до Місійного інституту отців василіан в Бучачі, який мав початковий гімназійний статус. Закінчивши цей заклад у 1932 році, 25 серпня вступив до новіціату отців василіан у Крехівський монастир.

Після складання перших обітів і закінчення середнього рівня гімназійної освіти в новіціаті був переведений на вищий гімназійний рівень – схолястикат у монастирі у Лаврові, а на третій рік вивчав риторику в монастирі в Добромилі.

Після цього 8 серпня 1937 року разом із покійним вже владикою Іннокентієм Лотоцьким складає вічні обіти у 1937 році. Після двох років навчання здає підсумковий іспит і переводиться на теологічні студії у Лаврів.

Першого ж дня навчання, 1 вересня 1939 року, вибухнула Друга світова війна. Студії припинилися. Тоді о. Доротей та інші студенти-теологи і професори виїхали до Європи. Прибувши у Перемишль, місцевий митрополит Пречин прийняв усіх – викладачів та студентів – і навіть забезпечив автономний статус навчання.

Так тривало 2,5 роки, аж поки до семінарії не приїхав ректор теологічного факультету Карлового університету з Праги і запропонував переїхати до нього на студії, бо всіх його студентів німці забрали на фронт.

І там під час навчання, 14 травня 1942 року, отримав ієрейські свячення з рук владики Вартоломея Дудаша. Після цього ще майже півроку отець студіював в університеті, аж поки німці не забрали на примусові роботи в копальнях, що в Моравії. А в травні 1943 року поїхав до Галичини. На самі Зелені Свята о. Доротей приїхав до Станіславова, до монастиря на Майзлях, де іуменом був о. Григорій Балагурак. За його сприянням переїхав до Бучацького монастиря і в присутності батьків та родини відслужив приміційну Службу Божу.

Опісля 6 років ревно служив у Кристинопільському монастирі святого Юрія. Коли радянська влада ліквідувала монастир, отець через Словаччину і Чехію дістається до Парижа, а там отримує дозвіл на переїзд до Бразилії. 15 років був місіонером у цій величезній країні: опікувався новіціатом, відвідував численні місця поселень наших людей, а потім був направлений до місцевості Апостолес в Аргентині, де провів ще 20 років, був ігуменом, заснував і провадив новіціат, ще впродовж двох років мав місію в Парагваї.

У середині 1980-х років був покликаний до Василіянської курії в Рим і там отримав призначення духівником Папської колегії св. Йосафата, де пропрацював 8 років. А в міжчасі відвідав з конференціями багато духовних осередків в Західній і Центральній Європі. Аж в 1992 році, через майже 50 років розлуки, повернувся до рідного краю, до України. П’ять років викладав аскетику в Духовній семінарії Івано-Франківської єпархії УГКЦ, а останні роки проживає у монастирі Чесного Хреста Господнього.

«Хто хоча б раз зустрічався з о. Доротеєм, знає, що це людина ревної молитви та вірності Богові, Церкві та Чинові. І незважаючи на свій поважний вік, він щодня служить Божественну Літургію та уділяє благословення. Його життя та особистий приклад є свідченням для нас, щоб бути ревними християнами, монахами чи священиками. – розповідає співбрат ювіляра у Чині Василія Великого Теодор Дутчак, – Нехай Господь кріпить отця Доротея на дусі та додає сили, як отець часто повторює: “завершити своє мізерне життя».

 

12345 (Оцініть статтю)
Loading...

Автор: galas

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *