Упродовж тижня завідувачка неврологічного відділення Бережанської районної лікарні Наталія Онишків допомагає пацієнтам, а на вихідних сідає за кермо і рушає на… фронт. Разом із нею їде в нелегку дорогу її чоловік. Подружжя від весни возить гуманітарну допомогу військовим, а також у медичні заклади в області, де тривають бойові дії. Вдома їх чекають троє дітей!
— Вперше я поїхала на передову в березні разом із бережанськими волонтерами. Згодом ми з чоловіком взялися возити допомогу, — розповідає Наталія Мирославівна. — Назбираю продуктів — везу військовим, медикаменти — в лікарні. Доправляли в Суми, Харків, Бахмут, Миколаїв… Багато продуктів передає БФ «Покрова», волонтери Координаційного штабу підтримки оборони України та інші благодійники. Розпитую у військових про потреби і стараюся привезти їм все необхідне. Хоча наші захисники невибагливі. «У нас все добре! Все маємо!» — повторюють. Дорогою на передову трохи чоловік їде за кермом, трохи я, адже понад тисяча кілометрів в один бік. А ближче до фронту — обстріли, треба бути обережними.
Багато хто дивується, навіщо ми з чоловіком ризикуємо, адже вдома залишаємо троє дітей. Власне це і керує нами! Хочемо, щоб на нашу землю не ступила ворожа нога, щоб ми були вільними, а не рабами. На початку масштабної війни мої діти мали можливість виїхати до чоловікової сестри у Швейцарію, але відмовилися. Нема сенсу утікати з Бережан, треба тут працювати і робити все для перемоги. Тут наша домівка, тут могили наших предків, тут ми почуваємося щасливими. Нікому не віддамо рідну землю!
В Україні зараз є ті, що воюють, ті, що допомагають, і, на жаль, ті, які забули про війну. Маємо бути згуртованими і відповідальними. Звісно, що волонтерство — це нелегка праця, але побачусь із військовими — набираюсь від них позитивних емоцій. Наші захисники — неймовірні! Перемога за Україною, тільки для цього кожен із нас ще має потрудитися.
