Читайте новини Галас на GoogleNews - Нажміть підписатися

“У нашому будинку зараз живуть російські військові…”. Історія родини з Ізюму

Сім’я ЗАБАШТ з міста Ізюм Харківської області проживає на Тернопільщині вже третій місяць і їхня старша донька Валерія залюбки погодилася поділитися з майбутньою журналісткою Соломією Гандзюк  враженнями від свого теперішнього життя.

Від 24 лютого, коли росія розгорнула повномасштабну війну, свої домівки полишили понад 10 млн українців: 6,5 млн людей переїхали до інших регіонів нашої країни, переважно до західних; ще 4,2 млн осіб виїхали за кордон. Серед тих, хто переїхали до інших регіонів нашої країни, здебільшого – до західних областей: Львівської, Тернопільської, Чернівецької, Івано-Франківської. Люди їхали в нікуди і шукали допомогу серед інших українців, – пише chortkiv.city.

– Валеріє, розкажіть, як розпочався ваш ранок 24 лютого?

– Я прокинулась від того, що мене збудила мама о п’ятій ранку і повідомила, що почалась війна. Зізнаюся: я в це відразу не повірила, адже надворі ХХІ століття. «Яка війна?» – подумала я в той момент і почала збиратися до школи, але, звісно ж, нікуди не пішла.

– А коли у вас розпочалися воєнні дії?

– Воєнні дії розпочалися в нас 27 лютого, спочатку – авіація, і в той момент запустили першу бомбу на сусідню вулицю, але вона не вибухнула.

– В який момент ви зрозуміли, що в місті залишатися небезпечно, і вирішили поїхати з домівки?

– Власне відтоді, з перших авіанальотів, ми були налякані, але ще залишилися вдома. Тато дуже хотів виїхати якнайшвидше, але ми з мамою наполягали на тому, щоб залишитися ще деякий час на місці. Думали, що це може нас не зачепити, мама казала: «Все ж таки це – наш дім, тут все рідне». І не хотілося їхати кудись. Пізніше настали три дні тиші, а першого березня почалися обстріли авіації, бомба влучила в центр міста. І о п’ятій ранку ми виїхали, будучи змушені залишити його.

– Чи знали ви, куди вирушаєте – можливо, до родичів чи знайомих, або ж ваша сім’я їхала просто в інший регіон країни?

– Тато планував спочатку їхати за кордон, але оскільки ввели закон про те, що чоловікам віком від 18 років у воєнний час виїзд з країни заборонений, то ми почали шукати центр допомоги біженцям і вирушили в Тернопіль.

– Пригадайте, якою виявилась ваша дорога до Тернополя?

– Дорога була важкою. Ми виїхали дуже рано і почали рухатися через поле – адже основна траса виявилась заблокованою російськими військовими. Було тривожно: ми не знали, що на нас чекає. Багато доріг вже на той момент були зруйновані, на деякі навіть потрапляли бомби, дорога через ліс також виявилась заблокованою: там було багато повалених дерев. Тому ми дуже довго шукали шлях, щоб виїхати з міста. Провели в дорозі три дні.

– Розкажіть трохи про умови в центрі допомоги і скільки часу ви там залишалися.

– У центрі нам видали одяг, харчі – загалом прийняли досить добре. Повідомили, що приймають людей тільки на три дні і потрібно далі шукати вже постійне місце проживання, тож мама домовилася із волонтеркою про житло. Вона й розповіла, що біля Заліщиків, в селі Іване-Золоте, є порожній будинок, і дозволила нам туди заїхати.

– Які умови ви побачили?

– Нас приїхало декілька сімей – 17 осіб, а будинок був зовсім маленький: тільки дві кімнати і невеличка ванна. Перших два дні ми провели всі разом, а пізніше люди з села почали допомагати з житлом. Наша сім’я змінила аж три будинки – з певних на те причин. Зараз проживаємо в досить непоганому будинку, всі умови для життя є: і газ, і світло, і вода. Тому жити можна.

– А які взагалі враження від села, від людей?

– У Західній Україні дуже привітні люди, нас прийняли досить тепло, навіть при тім, що ми чужі їм люди. Допомагають з харчами і, якщо виникають якісь проблеми, люди завжди готові прийти на допомогу. Тут дуже гарна природа, красиві міста, зокрема мені дуже сподобалися і Чортків, і Тернопіль.

– Чи знаєте ви, що зараз з вашим будинком в Ізюмі?

– З розповідей сусідів, які залишилися в місті, знаємо, що потрапила ракета в гараж, зачепила паркан, також веранду, руйнування зачепило і дві кімнати. Зараз в будинку проживають російські військові. І як би сумно не звучало, нам немає куди повертатися. Розуміємо, що після проживання там російських військових будинок у жахливому стані, тож дуже багато часу піде на відбудову. Та й небезпечно ще повертатися назад до Ізюма.

Соломія ГАНДЗЮК, студентка Галицького коледжу імені В.Чорновола

Переселенка з Києва відкрила пекарню на Теребовлянщині

Традиційної ходи випускників у Тернополі не буде