Сейсмолог, старший науковий співробітник відділу сейсмічності Карпатського регіону Інституту геофізики ім. С.І. Субботіна Національної академії наук України Сергій Вербицький розповів в інтерв’ю УНІАН, чому Україну все частіше “трясе”, де найбільш сейсмоактивні зони та чи варто українцям хвилюватися через землетруси.
Вранці 23 вересняна Тернопільщині зафіксували землетрус магнітудою 4,3, розрахунковою інтенсивністю – 5 балів. Люди кажуть, що кілька секунд, поки трусило, їм було страшно. Поштовхи відчували у радіусі майже 100 км у щонайменше шести областях (Чернівецькій, Вінницькій, Львівській, Рівненській, Івано-Франківській та Хмельницькій). У 2019-му та 2020 роках у цій області теж були землетруси, сила яких складала два бали. Чому саме Тернопільщина стає епіцентром землетрусів, адже розташована далеко від Карпат?
По-перше, там не було 4,3. Реально, може, четвірка була. По-друге, тут справа не у Карпатах.
От дивіться: у лютому 2002 року в Микулинцях, що під Тернополем, був потужний землетрус, майже такий самий. Тоді було, здається, до п’яти балів. Там тоді потріскалися стіни Микулинецької фортеці, частина школи десь з’їхала в річку і т.д. Але треба розрізняти бали та магнітуди. Ріхтер – це магнітуди.
Окрім того, на початку ХХ століття був землетрус в районі Заліщиків (Тернопільська область). Тож це не дивина.
Що таке магнітуди?
Це енергія землетрусу. Якщо говоримо про бали, розрізняємо за MSK-64 (12-бальна шкала інтенсивності землетрусів, – УНІАН). Тобто, як цей землетрус проявився на тій чи іншій території. Він може мати в епіцентрі п’ять, а вже за 100 км – три.
Люди часто плутають магнітуду з балами. Але і магнітуда, і шкала Ріхтера – річ безвідносна. Це – скільки енергії виділилося при тому чи іншому землетрусі в епіцентрі.
Чому в Україні стається все більше землетрусів? Це аномалія чи норма?
Землетруси завжди і всюди – це норма. Просто вони десь є більш або менш активні. Річ у тім, що плити земної кори рухаються, десь повільніше, десь швидше. В активних зонах – землетруси є частішим явищем, вони там потужніші. А про те, що десь є асейсмічний район, я навіть такого не знаю.
Нас часто трясе і добряче. Але якщо землетрус глибокий, відповідно, потужний, він поширюється на достатньо велику територію. Його можна відчути далеко. Якщо цей землетрус є навіть сильно потужним, але поверхневим, тобто до 10 км завглибшки, він розповсюджується недалеко. Якщо десь землетрус стався не сильний, наприклад, у місці, де небагато населення, де немає забудови, жодних об’єктів, то його ніхто й не відчує. Скажімо, часті землетруси відбуваються в районі Новодністровська (Чернівецька область), бо там – розломні зони. Їх виявляють люди, які працюють на гідростанціях, але не звичайні місцеві жителі.
Тобто землетрус, що виник на глибині до 10 км, не потужний?
Звичайно! Глибокий і потужний – це 180 км або як-от зона Вранча – 120 кілометрів.
Розкажіть, будь ласка, детальніше про зону Вранча.
Це сейсмоактивна зона, розташована на ділянці стикування Південних (Румунія) та Східних (українських) Карпат. Максимальна магнітуда землетрусів в цій сейсмоактивній зоні сягала 7,6.
Через велику глибину та магнітуду землетруси зони Вранча проявляються на величезній території – від Греції на півдні до Фінляндії на півночі. У XX ст в зоні Вранча сталося 30 землетрусів магнітудою 6,5 і вище.
Які землетруси в Україні були найпотужнішими?
Найпотужніші землетруси, які відчули в Україні, були у 1977, 1981 роках. Вони були достатньо потужними, магнітуда сягала 7 з гаком. Взагалі в Україні найсильніші землетруси були саме в зоні Вранча.
Найпотужнішим був у 1977 році? Що ви можете про нього розказати?
Він став найпотужнішим і найбільш руйнівним землетрусом. Сталося це 4 березня 1977 року, о 21:22 за місцевим часом, і тривав він менше ніж хвилина. Проте підземні поштовхи відчували не лише в Україні, а й на великій території Східно-Європейської рівнини, в тому числі в Москві та тодішньому Ленінграді. За оцінками різних сейсмічних мереж, магнітуда склала 7,2-7,5. Інтенсивність в епіцентрі сягала 8-9 балів.
Тоді були жертви?
За офіційними даними, число жертв в Румунії сягало понад півтори тисячі осіб, були зруйновані десятки будинків. Були руйнування і в сусідній Болгарії. В Україні, на щастя, обійшлося без жертв, лише жителі окремих регіонів відчули коливання – рухалися меблі, люстри тощо.
Чи можуть прилади передбачити землетрус?
Прогнозу не існує ніде у світі. Якщо ми говоримо про прогноз в розумінні короткострокового, тобто завтра в такій-то годині відбудеться такий-то землетрус там-то і там-то, такого немає і бути не може. Зараз намагаються прогнозувати, але це ймовірні прогнози, вивчення сейсмічної активності. Які землетруси можуть бути і з якою імовірністю, частотою, точно сказати ніхто не може. Але якщо, наприклад, потрібно будувати атомну електростанцію, то треба знати, що тут можуть бути землетруси з імовірністю 98% раз на тисячу років. Такі передбачення зробити можна, хоча ніхто не знає, коли та тисяча років настане.
Тобто людей попередити неможливо?
Попередити людей про наближення землетрусу неможливо. Це практично нереально. Бо хвиля рухається з такою швидкістю, що поки до когось дійде, що треба робити, вже не буде часу.
А люди чи тварини можуть відчути наближення землетрусу?
На жаль, ні людина, ні тварина відчути його не можуть. Я не з тих, хто щось придумує, тварини відчувають, можливо, якесь приближення, але я не займаюся такими справами і прогнозами.
Як виникають землетруси?
Плити земної кори рухаються, Земля, як м’ячик, стискається, деформується, спрацьовують припливні ефекти. Крім того, є теорія, що плити плавають в магмі і через це вони весь час рухаються. Залазять одна під одну, труться. Скажу вам так: є зони субдукції – плити залазять одна під одну, ховаються в магмі. А є зона індукції, там навпаки – утворюються острови, виходять вулканічні ефекти. Скажімо, Середньо-Атлантичний, Тихоокеанський хребет – от це є зони індукції, бо плити звідти виходять.
Чи правда, що раз на 100 років відбуваються сильні землетруси? Наприклад, у 2018 році говорили, що Закарпаття найближчим часом може сколихнути потужний землетрус, адже цей регіон входить до зони сейсмічної активності. Зокрема, про це говорив заступник директора Інституту геофізики НАН України Олександр Кендзера. За його словами, найсильніші землетруси відбуваються кожні 100-120 років. Тож чи є привід для хвилювань?
Скажімо, колись досліджували і казали, що зона Вранча оживає кожні 25-30 років. Але потім у 80-90-х роках минулого століття відбулася низка землетрусів, які всю ту систему повалили. Але те, що землетруси великі відбуваються значно рідше – це так. Тому що енергії, щоб десь накопичитися, потрібен час. І чим довше вона накопичується, тим потужніший землетрус.
Чи витримають землетрус новобудови, яких в українських містах все більше?
В Україні, напевно, витримають. Але будувати потрібно з розрахунку. Бо є система сейсмічного районування – це все описано в будівельних нормах і правилах – але в нас “умільці”, звичайно, обходять всі ці правила, всі дослідження щодо сейсмічності, дозвільні системи, і будують, як знають. Одні фірми досліджують сейсмічну небезпеку, інші – того не роблять. Тут все залежить від забудовника, але є закон і його треба дотримуватися.
Взагалі, які регіони України найнебезпечніші щодо землетрусів?
Найнебезпечніші в Україні – Закарпаття, Одеса, Чернівецька область. Ті, які найближчі до зони Вранча. Є так звані місцеві зони, про які ми завжди говоримо, коли досліджують сейсмічну небезпеку для будівництва, атомних станцій. В контексті цього Закарпаття є найбільш активним.
Чи достатньо у вас обладнання для фіксації землетрусів у порівнянні з закордонними колегами?
Ні, недостатньо. Навіть більше скажу, у нас його зовсім небагато. Якщо подивитися карту сейсмічних станцій Європи (особливо Італія, Греція і т.д.) і наші, то… є різниця. Ми маємо зараз в закарпатському регіоні обладнання військових, які колись фіксували вибухи, тепер вони проводять сейсмічні спостереження. Загалом у західному регіоні є 22 сейсмічні станції. В основному, це Закарпаття, Самбір, Східниця, Львів, трохи в Івано-Франківській, Тернопільській, Чернівецькій та Хмельницькій областях. Але ми маємо свою апаратуру, вона по якості нормальна, цифрова, просто її мало. Бо навіть ту нема, як утримувати. Ми ж Академія наук, а не якась служба, і нас, відповідно, фінансують за залишковим принципом.
Мирослава Бзікадзе
This website uses cookies.