Розлючений натовп розтрощив будівлі ОДА, прокуратури та міліції, а також поцупив вибухівку на базі “Беркута”.
Ніч проти 19 листопада увійшла в історію України серією захоплень та погромів адміністративних будівель Галичини. Так звана, “Ніч гніву” стала наслідком жорстких дій влади та силових структур у столиці і, багато в чому, переломила ситуацію в Революції Гідності. Тисячі одиниць зброї та кілограми вибухівки, що тоді виніс із приміщень силовиків розлючений натовп, зробили свою справу – лише самі чутки про те, що уся вона поїхала на Майдан змусили, м’яко кажучи, напружитися тих, хто тоді протистояв народу на Майдані.
Отож, у Тернополі все розпочалося близько 20.00 18 лютого розбитими вікнами на перших поверхах по всьому периметру приміщення облдрежадміністрації. Після цього натовп знищив будівлі прокуратури, люди трощили кабінети, а кримінальні справи викидали прямо на вулицю (наступного дня сумно було спостерігати як працівники прокуратури намагалися знайти на купі перед дверима прокуратури важливі документи).
Близько 21-22 години люди (а їх кількість на той момент значно збільшилася) підійшли до міського і обласного управлінь міліції. Прямо на подвір’ї підпалили з десяток міліцейських легківок, перекинули автозаки, назвавши їх “мусоровозами”, а також спалили міськвідділ міліції. Як стало відомо пізніше з чергових записів, у той момент тодішній начальник обласної міліції Віктор Сак просив підлеглих принести йому автомат і дозволив стріляти в людей…
Тоді, на щастя, обійшлося без кровопролиття. Люди ще відвідали базу “Беркуту” поблизу Старого парку (там, до речі, потім довго зберігалися спалені міліцейські автівки), де поцупили вибухівку, і на цьому руйнування у Тернополі завершилися.
Чи хтось поніс відповідальність за погроми семирічної давнини? Більшість епізодів тих днів визнали справедливим гнівом народу на дії режиму Януковича, а тому нікого не було засуджено. Про ті події просто “забули”, а приміщення відбудували. Чи повернулася на місце вся зброя та вибіхівка? Очевидно, що ні. Дечим озброювали перші загони української добровольчої армії, що за кілька місяців попрямували на Донбас. Дещо “утікло” крізь пальці, однак це вже зовсім інша історія…
This website uses cookies.
