Чоловік з Тернопільщини розповів про заробітки та цікаві подробиці життя в Англії

Працюю фрілансером, тобто сам на себе, – розповідає. Говорить із помітним англійським акцентом. – Мої клієнти україномовні, польськомовні, російськомовні люди, які працюють у Лондоні.

До прикладу, литовець має право працювати в Англії. Але щоб улаштуватися на роботу, треба мати податковий номер і рахунок у банку. Допомагаю їх отримати. Інколи – знайти місце. Або супроводжую в агенцію, щоб там узяли дані. Коли матимуть для нього вакансію, зателефонують.

Отримання номеру платника податку – National Insurance Number – виглядає так. Людина дає мені паспортні дані, адресу та контактний телефон, а також дату, коли приїхала до Британії. Я від імені цієї людини телефоную у центр працевлаштування. Домовляюся про дату інтерв’ю. Така зустріч потрібна – щоб підтвердити особу заявника та справжність його документів. Через два-три дні йду з ним як перекладач. Черг там немає – усе за попередніми записами. Та якщо запізнився більше як на 15 хвилин, просять записатися заново.

Після інтерв’ю через два-три тижні людина отримує по пошті номер платника податку. Його видають довічно, тобто ніколи не міняється.

Хлопці з села хочуть зустрітися, – кладе телефон на стіл. – Мають прийти сюди.

Фінансовий рік в Англії триває від 6 квітня цього року і до 5 квітня наступного. Протягом року роботодавець платить за працівника податки. Я допомагаю повертати частину з них. Подаємо декларацію про доходи у податкову службу, рахуємо, скільки грошей людина заробила та скільки сплачено податків. Вказуємо, які вона мала бізнес-витрати. Ця сума й дає право претендувати на повернення частини грошей.

За таку послугу люди платять мені 8-10 відсотків від повернутої суми.

Незнайомим українцям називаю ціну. А людям із нашого села чи з навколишніх сіл стараюся помогти безкоштовно.

Українці, як правило, приїжджають до знайомих. Ті знаходять їм житло. Винаймають кімнату. Стараються жити з українцями. Рідше – з литовцями чи поляками.

Найголовніше – знайти житло у потрібному районі, щоби не добиратися на роботу 2-3 години. У Лондоні відcтань у межах години – це дуже добре. Півтори або дві – вважають довго.

Друге. Потрібно знайти якусь працю. Багато чоловіків влаштовуються на будови. Жінки або прибирають, або доглядають дітей. Іноді роблять у ресторанах.

Зустрічав земляків, які здобули освіту у Британії і знайшли місце у міжнародних компаніях. Спілкувався з киянином, який кілька років займає високу посаду в інвестиційному банку.

Дуже мало. 1-2 відсотки з тих, які приїхали до Англії.

Для них іноземці не рідкість. 90 відсотків персоналу в лондонських кафе – не англійці. Особливих правил спілкування немає. Англійці впевнені в завтрашньому дні. У них стабільність, сильна економіка.

Українці в Англії поводяться виховано. Нема такого, щоби у транспорті поставив ноги на сидіння. Не хочу нікого образити, але представники інших європейських націй можуть собі це дозволити.

П’ють. Але не на роботі. Люди цілий тиждень фізично працюють. Деколи без вихідних. Це свого роду розрядка.

Я не п’ю.

У мене широке коло знайомств. По роботі – частіше з нашими.

Так. Найкращий варіант – одружитися із громадянами Європейського Союзу. Так ти отримуєш візу дружини чи чоловіка громадянина європейської економічної зони. Маєш дозвіл на 5 років. Потім можеш продовжити ще на 5. А через 10 років – подати документи на постійне місце проживання.

Продукти дешевші на ринку. Хоча англійські зарплати дозволяють не економити на харчах.

На будівництві підсобником, без професії платять близько 70 фунтів у день. Якщо освоїти професію, можна розраховувати на 120-150 фунтів. Це конкурентна зарплата.

На будові достатньо мати CSCS-карту. Це підтвердження, що людина склала екзамен із техніки безпеки і має право бути на будівельному майданчику. Покажу, як вона виглядає, – Антон виймає з гаманця пластикову картку, що схожа на банківську.

– Я теж працював два місяці на будові. Гіпсокартон крутили. Із цією картою у тебе не питають ні паспорта, ні еміграційного статусу. Маєш право працювати. Інше питання – як платитимуть. Щоби розрахувалися офіційно, треба мати рахунок і податковий номер.

Європейці виготовляють в Англії ці номери і дають у користування або продають. На кожній будівельні фірмі є менеджери з Литви або України. Вони це знають і розуміють.

Є категорія людей, які наговорять такого, що думатимеш: навіщо я взагалі сюди приїхав? Але більшість українців мало не альтруїсти – готові допомогти.

Мені було важко, бо не знав мови. Ти не можеш вважатися частиною того середовища. Ти неповноцінний.

Мав мовний бар’єр півтора року. Хтось питає на вулиці, як пройти до магазину чи кінотеатру, а в мене ступор. Відповідав: “Вибачте, я не місцевий, не можу вам допомогти”. Той комплекс важко було подолати.

Скучав за друзями. Бо я тільки закінчив школу. Часто приїжджаю додому – 3-4 рази на рік. Щоб не було гострого відчуття ностальгії, треба в Англії шукати шматочок України. Є українська греко-католицька церква майже у самому центі Лондона на Бонд-Стріт. Є православна церква. Після богослужінь українці йдуть до кафе з українською кухнею. Наші співвітчизники останнім часом повідкривали чимало таких закладів.

Їдучи за кордон, найважливіше – мати ціль, мету. Є люди, що заробили грошей – і додому. Інші залишаються в Англії на 12-15 років. Потім уже бояться повертатися. За ці роки багато змінюється. Таким трудно. Спілкується з рідними через скайп, але йому вже важко бути з ними на одній хвилі. Не бачив дитини 10 років, а по комп’ютеру командує, як їй себе вести. Або сварить. Від довгої розлуки сім’ї розпадаються. Людина їде за кордон заробити. А виходить: щось здобуває, але багато втрачає.

Може. Хоч і не на широку ногу. У Лондоні навіть мінімальної заплати достатньо, щоби оплатити житло, проїзд і харчування. Усе прораховано так, що людина дасть собі раду. Мінімальна – це 7,8 фунта на годину. Робочий день – 8 годин. Тиждень – 40. На 300 фунтів у тиждень можна прожити. Приблизно 65-70 фунтів потрібно потратити за місце в кімнаті. На проїзд – 40 фунтів. І ще нехай 70 – на харчування. Як правило, зарплату виплачують щотижня.

Трохи вищі за українські. Але й купівельна спроможність вища. У супермаркеті не дивлюся на ціни. Це доступно для всіх заробітчан.

Буханець хліба коштує 1 фунт. Літр бензину трохи більше 1 фунта. Людина може заробити за годину на 7 літрів пального.

Чоловік і жінка разом – за 3-4 роки. Дехто і швидше. Приблизно 20-25 тисяч доларів за рік можуть відкласти.

Туристам рекомендують на день перебування мати щонайменше 50 фунтів.

Не можу сказати, що без проблем. Треба надати документи і навести достатньо аргументів, що ти там не залишишся. Що в Україні у тебе є робота, сім’я, кошти на рахунку. Має бути сторона, яка запрошує. Чіткий план подорожі, квитки в обидві сторони. Тоді візу відкриють без ускладенень.

Для навчання теж потрібна віза. Документи подають в електронному вигляді. Коледж чи університет розглядає їх і приймає рішення про зарахування або відмову.

Наступний крок – оплата за перший рік. Як тільки заклад отримує гроші, видає запрошення. Це підтвердження, що ви стали студентом. Тоді з цим підтвердженням, паспортом і допоміжними документами (випискою з банківського рахунку, копіями дипломів чи атестатів), слід звернутися по студентську візу. Її відкривають на термін усього навчання, може бути і на кілька років.

Робочу візу отримати складно. Міграційна політика зводиться до того, що кандидат має бути унікальним, здібним. Такий дозвіл може отримати хірург, скажімо, якому надіслав запрошення королівський госпіталь. Чи фінансист, якого беруть на роботу в банк. Є категорія “виняткові таланти”. Ці люди теж мають високі шанси.

Міграційна служба поставила високу планку для таких дозволів. Зарплата не менше як 30 тисяч у рік. Це великі гроші. Крім того, не всі компанії можуть набирати іноземців. Я пробував подавати свої резюме. Не отримав жодної позитивної відповіді від фірм, які мають право надавати робочу візу.

Стараюся бути закріпленим за якоюсь організацією: школою, університетом. Щоби мати можливість відкривати візу. Постійно подаю документи на якісь курси. У 2016 році проходив місячний курс навчання у Бізнес-школі Касс. Це частина Лондонського міського університету, входить у п’ятірку кращих бізнесових шкіл Європи. Мені відкрили візу на пів року. Тягну час, щоб отримати дозвіл на постійне місце проживання. Треба 10 років легально прожити в Англії. А потім через рік-два є шанс отримати британське громадянство. За законом – муситиму відмовитися від українського. Але знаю багатьох людей, які мають подвійне. В Англії це дозволено.

На кожному кроці є паб. Багато клубів із дискотеками. Влітку у парках організовують концерти. Можна піти в басейн. Спортзали – теж у кожному районі.

Клімат вологий. Через місто тече Темза. У наближених до неї районах вранці стоїть туман 2-3 години. Зі сходом сонця розвіюються.

Сиро буває у старих будинках, де немає доброї вентиляції. А всі нові будівлі зводять із системою опалення і кондиціювання.

У нас будинок вікторіанський, тобто побудований за часів королеви Вікторії (період правління королеви Вікторії між 1840 і 1900 роками. – gazeta.ua), але відремонтований. Проблем із сирістю чи з грибком немає.

Я винаймаю кімнату. У будинку їх п’ять. Живе семеро чоловік. Усі з України – заробітчани. Лише я студент. Ми з ними відколи приїхав у Британію. Житло знімаємо колективно в агентстві нерухомості. Кожен має фіксовану плату за помешкання. Скидаємося і раз у місяць завозимо гроші агенції. Я віддаю 120 фунтів на тиждень. Уже шість років – плата не змінюється.

Наталія Лазука, gazeta.ua