У ці дні, наприкінці червня-початку липня 2017 року, на Тернопільщині відзначають сторічний ювілей з часу історичної битви під Конюхами, у ході якої Українські Січові Стрільці у складі австро-угорської армії зупинили наступ російської групи Керенського та перейшли в наступ.
Цей бій, який історики називають п’ятою Галицькою битвою, тривав кілька діб з 29 червня по 2 липня 1917 року в урочищі «Звіринець” поблизу села Конюхи Козівського району Тернопільської області.
Червневий наступ або т. з. офензива Керенського – останній наступ російських військ у Першій світовій війні. Ділянка Південно-Західного фронту на лінії Бишки – Зборів в районі села Конюхи на думку російського командування була найбільш вдалим місцем для початку переможного наступу. У Козові російським командуванням з участю Керенського було підготовлено план наступальної операції, яка розпочалася на світанку 29 червня. На лінії фронту від Бишок до Зборова працювало 520 нових батарей (поруч російських також були бельгійські та французькі) та була застосована російська авіація.
Перші три дні битви (29 – 30 червня та 1 липня) були складними для австро-угорської армії. Під Конюхами стояв Легіон Українських Січових Стрільців, Чеський легіон та 32-га будапештська дивізія. У ці дні найбільші втрати мав Легіон УСС. Сотня січових стрільців, яка стояла у першій бойовій лінії, була знищена майже повністю, сотні січовиків були полонені разом із комендантом Легіону УСС підполковником Кікалем. Такий трагічний для українських легіонерів розвиток подій був зумовлений безперервним шквальним вогнем російської артилерії, зрадою Чеської дивізії та невигідним розташуванням стрілецьких сотень, в які поставлено усусів австрійським командуванням, можливо, не випадково.
2 липня з початком наступу російської піхоти першу і дуже швидку відсіч росіянам зробив стрілецький відділ скорострілів, що стояв у запасі під Бишками, та батарея поручника Юліана Шепаровича, яка перебувала на становищі з правого боку яру. Російські полки спинилися. Вцілілі частини Українських Січових Стрільців – більша половина сотні скорострілів, будівельна та технічна сотні, мінометний відділ, Гуцульська сотня, яка якраз надійшла із Карпат, кілька десятків стрільців, що їм вдалося вирватися із рук москалів, – разом близько чотирьохсот стрільців та дев’ять старшин, ці залишки УСС організували динамічний контрнаступ і впевнено вибили москалів зі здобутих позицій, переламавши ситуацію на ділянці фронту в районі Конюх на користь австро-німецької армії.
2 липня в боях під Конюхами відбувся локальний перелом у Першій світовій війні на користь Австро-Угорщини, що став початком загального переможного наступу військ союзних держав – Австро-Угорщини, Німеччини, Болгарії та Туреччини. Перемога австрійців у битві під Конюхами стала можливою завдяки безприкладному героїзмові та професійності вояків Легіону Українських Січових Стрільців.
На постоях стрілецьких сотень під Куропатниками наприкінці зими та навесні 1917 року вперше відбулося братання українців, що воювали по обидва боки фронту, скроплюючи українською кров’ю інтереси чужих держав. Російська революція та події, які відбувалися на фронті, увесь розвиток військово-політичної ситуації зміцнювали національно-визвольні настрої січовиків і переконання, що місце Українських Січових Стрільців тепер по іншій стороні Збруча – там, де будується Україна. Українське братання лякало як росіян, так і австрійців. Якраз цим фактором і було зумовлене фатальне розташування стрілецьких сотень на становищах під Конюхами, куди їх передислоковано перед початком російської офензиви, але Легіон УСС залишився вірним присязі. Питання ж щодо зради Чеського легіону є дискусійним, оскільки супроти нього по інший бік фронту під Конюхами у складі російських військ виступали також чехи. Чехи не захотіли проливати братню кров.
Алла УЛІШАК, директор Козівського районного краєзнавчого музею
