Відомий тернопільський волонтер Лілія Мусіхіна у Facebook поділилася своїми несвятковими думками з приводу дня добровольця, який 14 березня відзначається в Україні.
«Рано ще вітати. Закінчиться війна, переможемо, отоді і вітатимемо один одного, – пише Лілія Мусіхіна. Не до того зараз…
Хотіла писати про труднощі встановлення соціального статусу для учасників добровольчих обєднань, про волонтерів, що є тими самими добровольцями, але не мають і не матимуть жодного статусу. Бо діяли і діємо за покликом серця і, як у гімні ОУН – “не треба нам ні слави, ні заплати”…
Та не до того нині.
Настрій – жахливий.
Знову постраждали люди.
Знаєте, у нас люди часом думають і діють швидше за органи влади. Торгівля з окупантом і справді не припустима. Але щоб визнати її, цю торгівлю, потрібно визнати факт агресії РФ і відповідно, вторгнення. Визнати сам факт війни. АТО – це щось на кшталт невеличкого локального конфлікту, можливо – громадянських заворушень чи, можливо війни. Ми ж досі чомусь не готові назвати ворога ворогом. Ефмемізми, напівправда, напівввійна-напів”ато”…
Мовби живеш між сном і реальністю, заблукавши у символах, визначеннях, втративши розуміння того, що відбувається…
Я не політик. Я не вмію говорити красиво, багато і беззмістовно. Але, може варто назвати уже, на четвертий рік війни, речі своїми іменами? Росію – ворогом, ато – війною, зону ато – фронтом… І почати діяти відповідно? Будемо діяти оперативно, будемо чесними з собою, будемо щирими – світ нам повірить. Бог нам повірить. Самі собі повіримо.
А бити ветеранів, взагагі бити людей, що вимагають припинення торгівлі з окупантом – неприпустимо. Так, я не надто вірю конкретним особам, що називаються ь очільниками блокади. Але я безмежно вірю звичайним простим хлопцям, що сидять там на коліях.Не можна очолити те, не можна навіть почати робити те, що не підкріплене заггальними наситроями в серцях простих людей. Ця ідея витала в повітрі. Кілька десятків зробили те, про що думали тисячі.
А бити своїх же громадян представники держави не мають жодного права. Це – виконання злочинного наказу.
Ті самі, граблі, панове…”
