У ніч з 18 на 19 лютого 2014 року у Тернополі, Львові та інших містах західної та центральної України відкрився “другий фронт” Революції Гідності.
У час, коли всі основні сили міліції були стягнуті до Києва, відбувалися захоплення та погроми державних і силових установ в обласних центрах країни.
Початок кривавих подій на Майдані у Києві два роки тому тільки посилив хвилю протестів у регіонах. Хтось вирушав до столиці на допомогу майданівцям, хтось долучався до акцій протесту у рідних містах.
У Тернополі, ввечері, 18 лютого, майданівці спочатку штурмом взяли “білий дім”, з якого перед цим розбіглися майже усі чиновники.
Потім неконтрольований натовп (Штаб національного спротиву відхрестився від усіх цих подій) рушив на відділ міліції. У результаті майже двогодинного протистояння відділ розтрощили і спалили.
До речі, як свідчать оприлюднені записи, міліцейські “варяги” із Києва, які на той час керували обласним управління УМВС, віддали наказ відкрити вогонь у протестуючих. Щоправда, у тернопільських ментів вистачило розуму не доводити це протистояння до кровопролиття.
Після відділу міліції у Тернополі розтрощили ДАІ, включно з новенькими автомобілями, припаркованими у дворі управління, прокуратуру та СБУ.
Найменше постраждало управління СБУ, яке брали наостанку – чи то ніч виявилася за короткою, чи то сил уже не вистачило.
Події, що мали місце в ніч з 18 на 19 лютого, отримали назву як Ніч гніву.
Спочатку за фактом вчинення масових безпорядків порушили кримінальні справи. Та згодом був прийнятий закон, який передбачав амністію щодо учасників акцій протесту під Революції Гідності. Відтак, розслідування припинили.
Зараз про Ночі Гніву у регіонах в контексті подій у Києві не особливо згадується. Може воно і на краще. Пишатися особливо нічим. Але про Ночі Гніву повинні пам’ятати насамперед сучасні можновладці.
Бо народ у нас такий – як одних чиновників викурили шинами із кабінетів, так само прості люди можуть зробити і з іншими чиновниками.
