У лютому 2025 року 29-річний Олег Кравець, боєць 141-ї окремої піхотної бригади з Тернопільщини, потрапив у російський полон. Родина дізналася про це зі соцмереж, коли хлопець перестав виходити на зв’язок.
«Ми побачили відео, де Олег у полоні, — розповідає його мама, пані Галина Кравець-Новацька. — Це був шок».
Олег, із позивним «Крава», родом із села Слобідка Козлівської громади. З перших днів повномасштабної війни він став на захист України. 10 лютого 2025 року його підрозділ вирушив на позиції поблизу Великої Новосілки на Донеччині. Під час важких боїв 12 лютого боєць зазнав поранення в ногу. Кілька днів вони тримали оборону, поки ворог не взяв позицію штурмом і не закидав бліндаж гранатами, пише “Укрінформ”.
Олега, який вижив і був прикиданий землею, витягли з-під завалів уже пораненим і захопили в полон. Побратими, що були поруч, загинули.
Спочатку рідним повідомили, що Олег зник безвісти. Родина звернулася до поліції, Координаційного штабу з питань поводження з військовополоненими, Національного інформаційного бюро, Червоного Хреста та регіонального координатора з питань зниклих безвісти. Усі документи, докази, листи — збирали по крихтах. У березні росіяни через МКЧХ підтвердили, що Олег перебуває в колонії в окупованому Торезі.
«Ми з сестрою писали йому листи, передавали їх через Київ, але він не отримував жодного. Як виявилось, росіяни їх просто забирали. А він теж нам писав — і ми нічого не отримали», — каже мама.
Уся родина постійно молилася за Олега. Особливо його бабуся, відома майстриня з Тернопільщини Стефанія Новацька. Вона дуже любила онука, але не дожила до його визволення — померла у серпні 2024-го.
«Ми віримо, що її молитва врятувала сина», — каже пані Галина.
10 червня 2025 року Координаційний штаб повідомив радісну звістку — Олега обміняли. «Я не вірила, поки не почула його голос: “Мамо, я дома” — я просто плакала», — ділиться жінка.
Зараз захисник перебуває на карантині. Попереду — лікування та реабілітація. Адже з полону він повернувся із серйозним пораненням ноги. Дорогою до колонії його босоніж гнали 9 кілометрів лісосмугою.
«Його оберігали віра, молитва, вервиця і браслет зі святими. Навіть якщо вороги все зірвали — духовний захист залишився», — переконана мати.
Сім’я щиро дякує всім, хто молився, підтримував, і особливо — односельчанам, які у храмі просили Бога за порятунок захисника.
