22-річний Єфферсон із Колумбії подолав тисячі кілометрів, аби захищати Україну. Доброволець із Південної Америки вже другий місяць мешкає у Тернополі, подав документи до ТЦК СП і шукає бригаду, з якою згодом поїде на фронт. Водночас Єфферсон проходить навчання у Школі пілотів дронів, заснованій благодійним фондом «Покрова». Освоює техніку дронарства – хоче ефективно працювати у складі української армії.
На заняттях у Школі пілотів дронів Єфферсон зосереджений – намагається якнайточніше здійснювати польоти. Оскільки ще не знає української мови, то спілкуватися з інструкторами йому допомагає курсантка школи Анна Тернівська. І теорію, і практичні поради перекладає для Єфферсона іспанською мовою. Анна радо допомогла також журналістам поспілкуватися з іноземцем, – пише “Сільський господар”.
– Єфферсоне, для Вас війна в Україні – чужа. Чому Ви вирішили долучитися до української армії?
– Про війну в Україні я знав не тільки з новин, а й від друзів, які воювали і воюють в Україні. Після школи я працював із батьками на полі, потім два роки служив у колумбійському війську. Захопився військовою справою. Мені імпонують вишкіл, дисципліна, різні бойові тактики. У Колумбії єдина перспектива – військова кар’єра, власне, тому хочу здобути досвід.
Проте не тільки це керує мною. Для мене важливо підтримати український народ, допомогти вам відстояти власну незалежність, втримати свої території, вберегти людей. Хоча моя підтримка – це крапля в морі, та все ж – допомога.
– Як розцінюєте дії росії у цій війні?
– Те, що робить росія – злочин. Кожна країна має право бути вільною. І це право потрібно поважати. Мені б не хотілося, щоби хтось вривався на територію моєї країни, щоби хтось так жорстоко чинив із моїми рідними.
– Чи Ви вже визначилися, в яку бригаду підете служити?
– Поки що мені запропонували співпрацю три бригади. Єдина перешкода – мовний бар’єр. На фронті потрібно чітко розуміти завдання і виконувати їх. Ще маю намір поспілкуватися з інтернаціональними підрозділами. Поки шукаю бригаду, здобуваю навички дронаря, щоби займатися цим на фронті.
– Не артилеристом, не снайпером, не піхотинцем, а – дронарем. Чому саме цей напрям обрали?
– Безпілотники – це зброя майбутнього. Вирушаючи в Україну, я мав конкретну мету – освоїти управління дронами, бо знав, що у вас добре розвинений цей напрям. У Школі пілотів дронів здобув певні знання та навички і буквально захопився польотами. Завдяки дронам відбувається технологічний прорив у розвідці, спостереженні й атаці. Багато читаю про роботу безпілотників у російсько-українській війні, дивлюся відео з передової, записи камер дронів.
– Війна в Україні – складна. Необхідна добра підготовка до участі в бойових діях.
– Саме тому я активно навчаюся. Мій досвід служби в колумбійській армії – цінний, але на моїй Батьківщині, на щастя, нема війни. Українське військо демонструє високий рівень, застосовує найсучасніші технології.
– Як Ви дізналися про Школу пілотів дронів?
– Випадково, хоча випадковостей не буває (усміхається, – авт.). Повертався до гуртожитку через парк у Тернополі. Запитав у перехожої, як пройти. Це була Анна. Англійську мову я не дуже добре знаю, тож нам важко було порозумітись. Анна перепитала, чи розмовляю іспанською. Виявляється, дівчина народилася в Іспанії і десять років жила там. Розговорилися! Сказав, що хочу здобути фах пілота дронів. «Відвідую такі курси», – сказала Анна. Здивуванню не було меж! Обмінялися контактами і наступного дня я записався в Школу пілотів дронів.
– Розкажіть про навчання. Чи важко освоїти польоти?
– У житті нічого не дається легко. Проте польоти на дронах мені дуже подобаються. Дружня атмосфера в школі мотивує. Досі я не мав жодних навиків, але щоденні тренування дають результат. Завдяки Анні освоїв теорію – перекладала кожне речення. Непросто було вникнути у програмне забезпечення для створення карт ситуаційної обстановки «Кропива» та інші технічні моменти. Проте найбільше запитань у мене виявилося під час практичних занять (усміхається, – авт.).
– Як рідні сприйняли Ваш переїзд в Україну?
– Хвилюються, але поважають і підтримують моє рішення.
– Чи сподобався Вам Тернопіль?
– У Тернополі дуже чисто й затишно, а ще – безпечно, хоча в країні триває війна. У Колумбії натомість – високий рівень злочинності. Наші культури – кардинально відмінні. Не можу звикнути до українських страв. Щоправда, я не пробував ні вареники, ні деруни, бо відвідую тільки їдальню призовного центру. У вільний час вивчаю українську мову, адже це дуже важливо для служби. «Добрий день», «дуже дякую», «дрон» – мій словниковий запас малий, але спілкування з українцями – чудова нагода практикувати мову.
Іванна ГОШІЙ
