З початком повномасштабного вторгнення українці згуртувалися, показавши ворогу, що наш запал, патріотизм і волелюбність – нікому і нізащо не здолати. Навіть ті, хто змушені були покинути рідні домівки, втікаючи від ворожих обстрілів, оселившись у спокійніших і мирних містах, самовіддано працюють задля допомоги незламним ЗСУ. В Тернополі в підвальному приміщенні Навчально-наукового інституту медико-біологічних проблем медуніверситету, діє волонтерський осередок «Файна сітка». Його організували волонтерки-переселенки, і залучають до доброчинної справи студентів, викладачів, працівників університету та всіх небайдужих тернополян. Гуртом плетуть маскувальні сітки для військових на фронт. Робота кипить цілодобово, волонтери працюють у кілька змін.
Співорганізаторка «Файної сітки» Анастасія Донченко розповіла “Сільському господарю” свою волонтерську історію.
«Родом я із Донецької області. У 2014-ому році через вторгнення агресора моїй родині довелося переїхати у Запорізьку область. Однак, із початком повномасштабної війни ми знову змушені були покинути домівку, рятуючи дітей від ворожих куль», – розповідає волонтерка.
Чоловік Анастасії – військовий, нині боронить країну від агресора. У родині зростають троє доньок: 7, 10 і 19 років. Спочатку на кілька місяців Настя із доньками поїхали за кордон, але не змогли там залишитися і вирішили повернутися в Україну. Обрали Тернопіль. Жінка каже, що жодного разу не пошкодували про своє рішення.
Якось Настя побачила оголошення про те, що у міській школі №4 плетуть маскувальні сітки для військових, і вирішила долучитися. Випадково познайомилася із п’ятьма іншими жінками-переселенками, вони здружилися і стали спільно плести сітки у школі. Анастасія пригадує, що тоді вони не знали ані техніки плетіння, ані того, як підбирати правильні кольори. Вчилися цій справі «з нуля», дивилися відеоуроки, спілкувалися з військовими…
«Згодом нам запропонували плести сітки у приміщенні Навчально-наукового інституту медико-біологічних проблем. Тут масштаб робіт у рази збільшився і нам вдається закривати набагато більше потреб військових», – поділилася Анастасія.
Коли ми завітали до «Файної сітки», були приємно вражені. Тут кипіла робота. Доцент кафедри мікробіології, вірусології та імунології Олена Покришко провела екскурсію та познайомила нас із волонтерами-однодумцями.
«Коли дівчата звернулися до ректора нашого вишу Михайла Корди, він радо відгукнувся. Надав не тільки приміщення для плетіння сіток і «кікімор», а й 3 стійки, які значно полегшують роботу. Тішуся, що до цього волонтерського руху активно долучаються наші студенти. Коли оголошують повітряну тривогу, всі спускаються у це підвальне приміщення і, якщо у цей час немає практичного заняття, працюють, не гаючи часу. Зазначу, що дівчата з «Файної сітки» не відмовили жодному студенту, у кого батько воює на фронті і потрібна та чи інша сітка, – розповіла Олена Володимирівна. – А ще у нас є команда неймовірних дівчат, яким вже за 60 років. Це чудові, позитивні тернополянки, які щодня трудяться в ранкову зміну».
Під час перебування в осередку, звернули увагу, що на стояках були розвішені різноманітні сітки, і волонтери застосовували різні техніки плетіння та кольори для кожної з них. Виявляється, перед тим, як братися за роботу, дівчата завше телефонують військовим, аби дізнатися більше про умови, в яких ті перебувають, та підібрати якнайкраще маскування.
В осередку, окрім маскувальних сіток, реалізуються й інші волонтерські акції. Там виготовляють окопні свічки та вʼяжуть теплі шкарпетки для воїнів. Для того, щоби стати волонтером, не потрібні ані великі статки, ані знайомства – лише чисте серце, роботящі руки і віра в перемогу.
Зоряна ДЕРКАЧ, Сільський господар
