Війна з російським агресором, яка несе Україні страшне лихо, смерть, біль, розруху не тільки в містах і селах, а й в людських душах, триває уже майже три роки. Особливо страждають військовики, що повертаються додому із тілесними та душевними травмами. Багато з них відчувають втрату сенсу життя та депресію. З такими труднощами зіткнувся й Олександр Яницький із села Теофіпілка колишнього Козівського району.
Звичайний, як тисячі інших, сільський чоловік. Дитинство, школа, незакінчений інститут. Тільки б жити. Але російська агресія різко змінила звичайне життя українців. Багато патріотів стали на захист Вітчизни. Тож і Олександр, ставши у 2016–2017 роках учасником АТО, в активних бойових діях захищав Схід України від російського нашестя, – пише “Сільський господар”.
Коли повернувся додому, перед ним постало питання: «Що далі? Як реалізуватися у мирному житті?» Олександр вирішив не шукати щастя за кордоном, а залишитися у рідному селі. Приглянулася йому молочнотоварна ферма ПАП «Агропродсервіс». Коли у 2018 році звернувся туди, йому запропонували посаду оператора машинного доїння.
Розбігався погляд від гарної території ферми та великої кількості худоби, де самих корів понад півтори тисячі голів. Пригадує, як перед очима постали два просторі чисті доїльні зали, сучасне устаткування та обладнання, що давало змогу доїти значну кількість корів одночасно. Доїння відбувається у три зміни з вихідним днем для кожного оператора. Ідентифікація корови та кількість надоєного молока через закріплений чіп відображається на комп’ютері. Закрита система надходження молока із доїльного залу в молочний блок забезпечує його високу якість. Усе це вражало погляд Олександра і викликало зацікавлення до роботи. Він зрозумів, що потрапив на фабрику молока європейського типу. Тож без вагань узявся за навчання. А через місяць уже став заступати на зміну, під час якої треба було видоювати 300–350 корів. Відтоді полюбив свою роботу, яка його міцно тримала.
Повномасштабна війна росії проти України, що розпочалася 24 лютого 2022 року, перервала мирну працю і змусила Олександра, досвідченого артилериста, з перших днів агресії знову влитися у Збройні сили України. Їхній артилерійський підрозділ упродовж місяця гарматним вогнем стримував окупантів на підступах до Києва, а потім громив рашистів на різних напрямках Донецького фронту.
«Це страшна війна, – каже Олександр. – Кожен хоче вижити на ній. Страх завжди має місце при відповідних моментах, але злість до ворога, втрата побратимів змушує побороти його і гідно виконувати свій солдатський обов’язок, аби безжально нищити окупанта».
У 2023 році у зв’язку із сімейними обставинами Олександр демобілізувався з армії і повернувся додому. Жахіття війни ще довго переслідували його ночами у снах, але поступово життя поверталося у цивільне русло. Тож невдовзі знову взявся за працю на своєму попередньому місці, де його в колективі радо зустріли. Рідні та дружина Наталія також у всьому підтримали вчорашнього бійця.
Нині із теофіпільської ферми, яку очолює Теодозій Андрійович Олійник, на переробні підприємства щоденно реалізовують понад 50 тонн сировини екстракласом. А молочна продукція у мережі магазинів «Студія м’яса» з добрими смаковими якостями і харчовою безпекою має у споживачів значний попит. У цьому немала заслуга і героя нашої розповіді.
Історія Олександра Яницького – це приклад, як можна змінити життя, зайняти своє місце у суспільстві і зробити вагомий внесок на виробничому фронті, щоби забезпечити продовольчу безпеку держави.
Автор: Іван ДУФЕНЮК, с. Теофіпілка Козівської громади.
