У Чернівцях в різдвяний вечір на 81-му році життя померла лікарка Марія Марчук (Соколовська), відома як близька подруга композитора Володимира Івасюка. Саме їй він присвятив свою легендарну пісню “Червона рута”. Похорон Марії Марчук відбудеться 27 грудня на Центральному кладовищі Чернівців.
“З великим сумом дізнався новину, що у різдвяний день відійшла в інший світ Марія Іванівна Марчук (Соколовська). Прекрасний лікар й надзвичайно освічена жінка, мати трьох дітей-медиків, близька усій нашій родині й подруга життя Володимира Івасюка. Муся, казав їй композитор, запрошував грати у своєму ансамблі, радився й ділився сокровенним, присвячував пісні та першу “Червону руту” в оригіналі їй і підписав. Її порядність проявлялися завжди – одна з небагатьох поїхала на похорон Івасюка до Львова, завжди захищала Його чесне імʼя впродовж життя, берегла спогади і найкращі історії про Його творчість й спадщину. Музика й медицина, порядність, компетентність й любов до своєї землі обʼєднували їх завжди.
Наші родини тісно спілкувалися усі ці роки, пані Марія Марчук приходила до Чернівецького обласного меморіального музею Володимира Івасюка й за життя дала багато корисних інтервʼю та хронік про період 1960-1970 рр.”, – написав у Фейсбуці заступник голови Чернівецької обласної ради, племінник Володимира Івасюка Михайло Павлюк.
“1969 року під час перерви між репетиціями оркестру Володя наспівав мені свою композицію. А потім була звичайна лекція, на якій він простягнув мені аркуш із текстом “Червоної рути”. Унизу – підпис: “Мусі від Володі. III пара по дермі…” – Цей аркуш паперу зберігаю й досі. Дорогі серцю слова, написані рукою Володі”, – зазначала вона.
Марія Іванівна Марчук (дівоче прізвище Соколовська) жила у Чернівцях, працювала лікарем-терапевтом. Матір двох синів і доньки, а тож ще щаслива бабуся. У її житті був момент, коли за нею упадав Володя Івасюк, – розповідає видання День. – Чарівна білявка Марійка Соколовська ( тоді їй не було й 17 років) після закінчення Коломийської середньої школи № 1 (знаменитої колись гімназії, у якій навчались Василь Стефаник, Роман Іваничук та інші видатні діячі української культури й історії) вступила до Чернівецького медичного інституту. Старостою групи, у яку вона потрапила, був не хто інший, як Володимир Івасюк. Марійка грала на скрипці й відразу стала учасницею оркестру народного ансамблю пісні й танцю «Трембіта». Серед скрипалів, звичайно, був і Володимир Івасюк. Невдовзі йому стає тісно в межах оркестру народної музики, то він організовує камерний оркестр. Часто репетиції оркестру доводиться проводити на квартирі у Івасюків по вулиці Богдана Хмельницького, 68, у Чернівцях. Іноді, як згадувала сестра композитора Галина Івасюк-Криса, вони займалися у вхідній арці — тут була чудова акустика. Учасницею камерного оркестру, зрозуміло, стала і Марійка Соколовська.
На заняттях вони сиділи поруч. Вона добре пам’ятає, як деякі викладачі могли піднімати Володю кожного заняття й при цьому говорили йому: «Ну що, Івасюк, ви вже визначилися, ким будете — лікарем чи композитором?» І Марійка давала Володі свої конспекти, коли він не встигав добре підготуватися до семінарів — їй було боляче, коли намагалися принизити Володю. Одного разу під час занять (це було взимку) Володя підійшов до неї і показав їй вірш. Це був текст пісні, яка невдовзі стала знаменитою на весь світ — «Червоної рути». Потім Володимир написав спеціально для неї цей текст. І підписав: «Мусі від Володі».
Володя часто запрошував дівчину до себе в гості. Батьки гарно ставилися до неї. Потім вона стала дружиною молодого викладача інституту. І Володя привітав її. Листівку вона зберігає дотепер… Минали роки. У 1988 році батько Володі Михайло Івасюк подарував Марії Іванівні збірку пісень свого сина. І коли вона перегорнула кілька сторінок, побачила те, від чого може стиснутися серце, — пісню «Елегія для Марії».
— Я лише тоді зрозуміла всю глибину його почуттів до мене, — згадує Марія Соколовська (Марчук). — Із Володею ми були поруч увесь день: зранку — заняття, ввечері — репетиції. Уже пізніше мені розповіли, що Івасюк був закоханий у мене, але сам він ніколи не зізнавався. Мабуть, йому легше було про все сказати в піснях.
