4 грудня у Музеї національно-визвольної боротьби Тернопільщини перший заступник голови Тернопільської обласної ради Володимир Болєщук вручив посмертні відзнаки рідним полеглих воїнів. Відповідно до рішення сесії Тернопільської обласної ради 17 уродженцям нашого краю — Героям присвоєно звання «Почесний громадянин Тернопільської області» посмертно.
«Ми зібрались, щоб віддати шану вірним синам Тернопільщини – Героям, які ціною свого життя боронили наше майбутнє, нашу свободу та нашу державу від московського ворога. Ми розділяємо з вами біль втрати. І наш святий обов’язок – берегти пам’ять українських захисників. Їхня відвага, стійкість та самопожертва – приклад для наступних поколінь українців, а їхні імена назавжди вписані в історію боротьби за незалежність України. Мені сьогодні за честь вручити вам відзнаки, які є виявом поваги, вдячності та великої шани подвигу Героїв. Пам’ятаємо наших Героїв. Ще раз прийміть щирі співчуття», – сказав Володимир Болєщук.
Звання «Почесний громадянин Тернопільської області» посмертно присвоєно:
ГОНДЗУ Тарасу Андрійовичу – молодшому сержанту, бойовому медику взводу протитанкових ракетних комплексів 2-го стрілецького батальйону військової частини А 0998 24-ї окремої механізованої бригади імені короля Данила Сухопутних військ Збройних Сил України. Тернополянин загинув 13 липня 2022 року на Донеччині.
ДАНИЛЮКУ Валерію Васильовичу – солдату зенітного відділення зенітно-ракетного взводу військової частини А 4248. Тернополянин героїчно загинув 15 березня 2023-го під час виконання бойового у районні населеного пункту Озерне, що на Донеччині;
ЗДЕБУ Василю Вікторовичу – лейтенанту, командиру стрілецького взводу стрілецького батальйону військової частини А 0693 54-ї окремої механізованої бригади імені гетьмана Івана Мазепи. Уродженець Петриків Тернопільського району отримав важке поранення поблизу Сіверська, що на Донеччині. Майже місяць боровся за своє життя. Помер 1 листопада в Київському військовому госпіталі.
КУЗІВУ Максиму Петровичу – добровольцю російсько-української війни, бійцю 93-ї окремої механізованої бригади «Холодний Яр». Тернополянин агинув 7 липня 2024-го під час виконання бойового завдання у районі населеного пункту Андріївка, що на Донеччині;
КУРАШУ Івану Івановичу – старшому солдату, старшому стрільцю 14-ї окремої механізованої бригади. Уродженець Литвинова, що на Підгаєччині, загинув 15 травня 2018-го під час виконання бойового завдання у районі населеного пункту Катеринівка Попаснянського району, що на Луганщині;
ЛАНГУ Олександру Сергійовичу – старшому солдату, старшому такелажнику такелажного взводу артилерійського дивізіону 44-ї окремої артилерійської бригади. Військовик зі Заліщиків загинув 29 грудня 2022 року під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Гуляйполе Запорізької області.
ЛЕСЬКІВУ Роману Олексійовичу – старшому солдату 24-ї окремої механізованої бригади імені короля Данила Сухопутних військ Збройних Сил України. Уродженець Озерної, що на Зборівщині, загинув 12 квітня 2022 року поблизу Попасної Луганської області. Військовик евакуював поранених з-під ворожого артилерійського обстрілу.
МАЗНИКУ Ярославу Євгеновичу – старшому солдату, командиру відділення ІСТРБ 24-ї окремої механізованої бригади імені короля Данила. Уродженець Жабинців, що на Гусятинщині, героїчно загинув 26 березня 2023-го під час виконання бойового завдання в районі населеного пункту Північне Бахмутського району Донецької області. Герой України (посмертно);
МАТРЕНЧУКУ Олександру Васильовичу – старшому понтонеру, старшому солдату Збройних Сил України з села Озеряни Борщівської територіальної громади, що на Чортківщині. Героїчно загинув 15 березня 2024-го під час виконання бойового завдання в районі населеного пункту Дронівка Бахмутського району, що на Донеччині;
ПРОКОФ’ЄВУ Роману Валерійовичу – старшому солдату-гранатометнику військової частини А7013. Військовик з Цеброва, що на Зборівщині, загинув 8 липня 2023 року під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Роботине Пологівського району Запорізької області.
РОМАНИШИНУ Володимиру Васильовичу – солдату, гранатометнику 1 стрілецького відділення 1 стрілецького взводу 2 стрілецької роти 35 Окремого стрілецького батальйону військової частини А4048. Уродженець Божикова, що на Бережанщині, загинув 15 липня 2023 року під час виконання бойового завдання в населеному пункті Кліщіївка Бахмутського району Донецької області.
СИДОРУКУ Віталію Юрійовичу – старшому солдату, старшому навіднику 1 гранатометного відділення взводу вогневої підтримки 3 гірсько-штурмової роти 10 окремої гірсько-штурмової бригади «Едельвейс» військової частини А3715. Військовик з Рудки, що на Гусятинщині, загинув 30 травня 2024 року під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Райгородок Донецької області.
СТЕПАНЦЮ Андрію Сергійовичу – добровольцю російсько-української війни, бійцю 93-ї окремої механізованої бригади «Холодний Яр». Тернополянин загинув 7 липня 2024-го під час виконання бойового завдання у районі населеного пункту Андріївка, що на Донеччині;
СТЕФАНИШИНУ Юрію Юрійовичу – заступнику командира бойової машини, навіднику-оператору гірсько-штурмового відділення гірсько-штурмового взводу 109-го окремого гірсько-штурмового батальйону військової частини А 3892 10-ї окремої гірсько-штурмової бригади «Едельвейс». Тернополянин загинув 8 листопада 2022-го під час виконання бойового завдання в районі населеного пункту Яковлівка, що на Донеччині;
СТУСЯКУ Роману Олександровичу – солдату, навіднику 3-го штурмового відділення 2-го штурмового взводу 3-ї штурмової роти батальйону «Айдар». Тернополянин загинув 22 жовтня 2022 року під час виконання бойового завдання у Бахмуті, що на Донеччині.
ТРИШКАЛЮКУ Сергію Ростиславовичу – бійцю Сил спеціальних операцій Збройних Сил України. Тернополянин загинув 1 березня 2024-го під час виконання бойового завдання на Сумщині;
ЯКИМИШИНУ Володимиру Володимировичу – молодшому сержанту 2-го аеромобільного взводу 1-ї аеромобільної роти 1-го аеромобільного батальйону військової частини А 2120. Уродженець Висічки, що на Борщівщині, загинув 9 листопада 2022-го під час виконання бойового завдання в районі населеного пункту Білогорівка, що на Луганщині.
Посмертну відзнаку Володимира Романишина отримала його дружина Тетяна, яка приїхала на захід із донечкою Камілою і синочком Максимком. Родина мешкає у селі Озерна. Володимир загинув 15 липня 2024 року на Донеччині.
«Коли почалася повномасштабна війна, мій чоловік був за кордоном. «Повертаюся додому, бо хто, як не ми, буде захищати дітей і нашу Україну», — сказав. Приїхав, наступного дня пішов у ТЦК, долучився до підрозділу Територіальної оборони. 24 квітня 2023-го року разом із побратимами вирушив у зону бойових дій. Служив у 35-ому окремому стрілецькому батальйоні на Сумщині, згодом їх перевели на Донеччину. Бахмут, Кліщіївка… До останнього боровся, захищав Україну, вірив у перемогу, але, на жаль, прийняв останній бій. Цьогоріч чоловікові мало б виповнитися 40 років. Понад усе він любив наших дітей. Ця страшна війна забрала у нас найдорожче», — розповіла дружина Героя Тетяна.
Мати Героя Ярослава Мазника пані Галина з болем і гордістю згадує про свого сина. Разом із нею на урочистість приїхали невістка та онучки Анна-Марія і Дарія. Ярослав загинув 26 березня 2023 року на Донеччині. Його брат Іван — також військовослужбовець.
«Мій син брав участь у Революції Гідності, завжди вболівав за Україну, цікавився історією. На третій день великої війни записався в Територіальну оборону. Згодом пішов добровольцем в 24-ту окрему механізовану бригаду ім. короля Данила. Незадовго до загибелі пройшов військові навчання. Був розвідником. Того важкого березневого дня не повернувся із завдання… Положив своє життя на Донеччині. Ярослав боровся за справедливість, хотів, щоб його діти жили під мирним небом. Докладав титанічні зусилля, щоб приблизити перемогу, але сам, на жаль, не дожив… Надіюся, що його жертва — немарна. Вірю, що Україна вистоїть», — каже пані Галина.
22-річний Герой Василь Здеб із села Петриків — сина військового капелана отця Віктора Здеба. Батько з честю та гордістю прийняв відзнаку.
«Василь пішов захищати Україну в 2022-ому році. 4 жовтня 2023-го отримав важке поранення, місяць лікарі боролися за його життя у госпіталі в Києві. Проте 1 листопада він помер… Я провідував Василя на фронті. Він був командиром, очима свого підрозділу на контрольно-спостережному пункті. Пишаюся своїм сином! І пишаюся усіма нашими захисниками!
Рідні Героїв, будьте горді за своїх синів і чоловіків. Не тримайте болю в собі, не закривається, щоб не втратити себе. Попри плач — усміхайтеся, піднімайте голову догори. Ваші сини й чоловіки достойні пошани та світлої пам’яті. Розриває рану несправедливість — одні помирають за країну, а інші наживаються на війні. Проте не звертаймо на це уваги. Будьмо горді й молімося за наших Героїв», — звернувся до присутніх отець Віктор Здеб.
