Ірина Ніколюк із села Сураж Шумської громади завжди прагнула займатися творчістю. У щоденних буднях багатодітна мама завжди знаходить час на заняття, яке їй до душі.
Діти виросли, дехто вже має власні сім’ї. Найстарший син Василь навчався на зварювальника. Він має нахил до малювання, творить технікою графіті. Середущий Вадим – за кордоном. Молодший Сергій пішов добровольцем на фронт. Прикладом для нього став тато Ігор, який із 2015 року служив в АТО, а з перших днів повномасштабної війни знову став на захист рідної землі. Як згадують побратими, Ігор – АГСник від Бога. На жаль, з 15 грудня 2022 року чоловік зник безвісти. Син Сергій служив у Національній гвардії України, тепер звільнився, – пише “Сільський господар”.
Зростає у родині й 15-річна донечка Юліана. Вона теж малює картини, правда по номерах, створює їх із мозаїки. Першу склала Божу Матір для тата. Багато малює вночі, коли не може заснути.
Ще з дитинства любила це мистецтво й мама Ірина. Цей хист перебрала від свого тата. Мріяла навчатися на художницю, проте мама її відмовила: «Ще з дитинства любила розмалювати палітурки у книгах, які мав мій дідусь Федір Ковальський – в’язень концтаборів. Він не раз мамі казав: «Дивися, уже художник з’явився». Адже я усі книги розмальовувала».
Згодом Ірина навчалася у Львові на оператора поштового відділення. Працювала начальницею пошти в Угорську, Цеценівці, Рохманові, Піщатинцях, Катеринівці. А потім перебувала у декретній відпустці.
Багато перипетій траплялося у житті жінки. Тож взялася за творчість – це відволікає від неприємних думок. Жінка відпочиває, коли створює свої шедеври. У її доробку – вироби зі шпагату, мішковини, шишок. Створює ялинкові вироби, обереги, прикраси на пасхальні та спасівські кошики, свічки, колечка, кольє, ляльки-мотанки, квіти з цукерок, букети.
Коли Ірина отримала повідомлення, що чоловік зник безвісти, аби заспокоїтися, почала створювати квіти з італійського гофрованого паперу, з цукерками і без них. Бувало, засиджувалася до ранку, бо не спалося.
Коли працювала у лікарні у Тернополі, почала створювати обереги. Цим мистецтвом займається кілька років. Переконана, що її вироби мають велику силу. Передавала майстриня свої обереги для військових на передову. І каже, що він має бути у кожного українського воїна. У її чоловіка та сина Сергія завжди був оберіг від ворожих куль. Жінка і тепер спілкується з побратимами Ігоря. Передає їм ласощі та необхідні речі.
Ірина розповідає, що часто ідеї для нового виробу черпає із соцмереж, додає щось своє. Її роботи не повторюються. Дарує працю своїх рук у храми рідного села. Часу на виготовлення виробу йде багато, все залежить від складності.
Багато своїх виробів майстриня дарує рідним і друзям. Красувалися вони на виставці народної творчості у Шумську та під час фестивалю «Братина».
Ірина Ніколюк вкладає у творчість частинку душі та енергії. Ніжний букет квітів, створений жінкою, чарує око.
Тож нехай кожна творча робота дарує їй відчуття радості, надихає творити далі, шукати нові ідеї та втілювати їх у життя. Нехай в Україні настане довгоочікуваний мир і родина збереться у рідній домівці у повному складі. Це – найзаповітніша мрія мисткині.
Мар’яна ПАРАЩИНЕЦЬ
