Письменниця та директорка Теребовлянської книгозбірні Наталка Галицька належить до тих людей, які вміють створити затишок у будь-якому місці. Але де б вона не бувала, серцем завжди хотіла додому – у бабусину хату в селі Глещава, де минули її дитинство та юність. Цією мрією пані Наталка жила майже два десятиліття. Три роки тому вона нарешті здійснилася. «Я повернулася додому, – поділилася своєю радістю жінка. – Привела до ладу будинок, впорядкувала родинне обійстя і почала господарювати на землі. Посіяла біля хати чорнобривці, матіолу та мальви, а на городі – спаржу, яка цього року дала свій перший урожай», – пише “Сільський господар”.
«МЕНІ ЧАСТО СНИЛАСЯ РІДНА ХАТА”
– Ця хата дуже дорога моєму серцю. Її збудував мій прадід Федір. Тут під опікою своєї бабусі Євгенії та дідуся Івана я жила до 19 років, – розповідає Наталка Галицька. – Коли їх не стало, родина хату продала. Тоді мені здавалося, ніби я втратила частинку себе. Куди б не їхала, де б не жила, я завжди хотіла додому. Мені часто снилася рідна хата. Особливе бажання повернутися на її поріг у мене з’явилося перед початком повномасштабної війни. Тож коли напередодні мого дня народження сини запитали, про який подарунок мрію, я без вагань відповіла: «Я хочу додому». До того я вже пробувала відкупити бабусину хату у нової господині, але вона відмовлялася. Та згодом жінка почала надовго їздити на заробітки до Польщі і практично там не жила. Коли я про це дізналася, вирішила ще раз спробувати поговорити з нею. На цей раз уже успішно. Ми допомогли жінці придбати інший будинок ближче до польського кордону, а самі почали відроджувати родинне обійстя.
Роботи там було багато. Ми почистили криницю, яку викопав ще мій прадід, довели до ладу подвір’я, зробили ремонт у хаті. Словами не передати цієї великої радості, яку я відчувала, переступивши поріг рідної оселі. Це було неймовірне полегшення на душі. Я повернулася не просто додому, а до самої себе. Усе довкола нагадувало мені дитинство і дорогих моєму серцю людей. У хаті залишилися дерев’яна шафа і дзеркало, які змайстрував мій прадід. Він був дуже талановитим майстром. На горищі збереглася бабусина скриня, а в ній – рушники, які висіли над образами ще у моєму дитинстві. Навіть дерев’яні двері скрипіли так, як колись.
ІСТОРІЯ ЧОТИРЬОХ ФЕЙ
– Бабуся Євгенія дуже любила землю і завжди мені казала, що вирощене своїми руками – найсмачніше і справжнє, – ділиться спогадами Наталка Галицька. – Цю любов до землі вона передала й мені. Біля нашої хати я посіяла чорнобривці, матіолу і мальви – улюблені квіти моєї бабці. А на городі, де вона вирощувала кукурудзу і картоплю, – ми посадили спаржу. Той самий «холодок», яким бабуня прикрашала квіткові букети. Пригадую, вона не раз розповідала, як колись цією рослиною смакували аристократи. Я слухала і дивувалася, як її можна їсти. Пройшло багато років і улюблений бабусин «холодок» став спаржею, з якої нині готують смачні та поживні страви.
Бабуся – одна з тих чотирьох фей, завдяки яким я і стала вирощувати спаржу. Щоправда спочатку я хотіла садити лаванду. Але саме тоді розпочалася повномасштабна війна і син запропонував вирощувати щось їстівне, яке би завжди мало попит серед людей. На той час спаржу я вже пробувала на смак. Нею мене пригощала дружина мого однокласника Таня Паробок. Коли про мої плани дізналася ще одна фея – подруга Тетяна Чабан, подарувала мені на день народження чотири пакетики спаржі. Це був червень 2022 року. Не зовсім вдалий час для сівби, але я на це не зважала, відразу засіяла чотири рядки. Цієї весни спаржа дала нам перший урожай.
Про свою крафтову справу я почала розповідати у соцмережах фейсбук та інстаграм. В цьому мені допомагає моя учениця та керівниця Теребовлянського медіа-центру Ілона Козар. Завдяки дописам на сторінці «Спаржевий дім» у нас дуже швидко з’явилися замовники.
СУПЕРКОРИСНИЙ ДЕЛІКАТЕС
– Спаржа – не лише смачний, а ще й надзвичайно корисний делікатес, який володіє цілющими властивостями, – каже пані Наталка. – Зі спаржі готують вишукані закуски, супи та гарніри. Її можна смажити, сушити, запікати на вогні і в духовці. Вона однаково смакує з рибою, телятиною і курячим м’ясом. Чудово поєднується з яйцем.
Вирощувати спаржу нескладно. Робити це можна як із насіння, так і з кореня. Торік на розсаду ми посіяли двадцять п’ять сотих цієї рослини. Плануємо засадити нею один гектар землі. Вирощена зі саджанця спаржа дає врожай уже наступного року, із насіння – на третю весну. На одному місці рослина росте 25–30 років. Її сезон триває два місяці – від середини квітня до 25 червня. Впродовж цього часу спаржа викидає пагони, які потрібно зрізати після досягнення товарного розміру – 20–25 сантиметрів.
Зберігати спаржу можна, як і квіти: у банку з водою і у холодильник.
Авторка: Марія Безкоровайна
