З самого початку бойових дій на сході України Володимир вирішив боронити Україну від ворога: добровольцем вступив у батальйон патрульної служби особливого призначення «Тернoпіль», а згодом – численні ротації на схід. Поліцейські забезпечували правопорядок у населених пунктах Луганщини та Донеччини, чергували на блокпостах, допомагали місцевому населенню.
«Важко було дивитися, коли люди втрачали все. Емоційно це дуже непросто. У таких ситуаціях особливо розумієш, що твоя робота необхідна», – каже Володимир.
Повномасштабне вторгнення ворога застало бійця на чергуванні у Тернополі. Володимир й досі пам’ятає, як почув над містом звуки літаків у небі. Каже, тоді у повітрі вже відчувався запах війни.
Наприкінці березня 2022 року Володимир разом зі своїми колегами вирушив до побратимів у зону бойових дій, адже на той момент частина їхнього підрозділу вже перебувала на Сході. Пліч-о-пліч з Силами безпеки та оборони України бійці батальйону «Тернопіль» виконували складні завдання на Луганському напрямку, поблизу міста Попасна, за яке тоді точилися тяжкі, жорстокі бої.
«Основну службу ми несли у напрямку міста Золотого та Катеринівки. За Попасну велися надзвичайно тяжкі бої, росіяни її практично зрівняли з землею. Утім, ми стримували ворога та не давали йому просуватися вперед», – розповідає боєць.
Володимир каже, що на цьому напрямку ворог активно застосовував всі види зброї по українських позиціях.
«Щохвилини чуєш безперервний свист ворожих куль, вибухи від снарядів та мін. По тобі стріляють цілий день з будь-якої зброї і ти не знаєш, що прилетить у наступний момент», – пригадує боєць.
Під час запеклих боїв від рук російських окупантів загинули троє бійців батальйону «Тернопіль». Це були перші бойові втрати поліцейського підрозділу.
«Від прямого попадання ворожої міни загинули наші товариші. Це болісно згадувати. Клята війна не жаліє нікого», – із сумом ділиться поліцейський.
Через деякий час внаслідок мінометного обстрілу осколкове поранення руки отримав і сам Володимир. Каже, йому дуже повезло, адже встиг сховатися в укритті.
«Нам пощастило, бо мали «черепаху» – це таке мобільне укриття, яке міцно збудоване з бетонних блоків. Вона не раз рятувала під час обстрілів. Як зараз пам’ятаю, 10 години 20 хвилин, я тільки встиг забігти, як міна впала прямо в дверях і ворожий уламок застряг у моєму плечі», – пригадує поліцейський.
Вчасну допомогу на місці Володимиру надали бойові медики. Після чого пораненого евакуювали та доправили до лікарні. Його ж побратими з батальйону «Тернопіль» продовжували гідно утримувати позиції у Лисичанську. Вони одні з тих, хто останніми виходили з цього міста. Потім був Бахмут, а згодом їх вивели на Покровськ.
У лютому 2023 року Володимир разом із побратимами зі свого батальйону вирішили вступити до складу новоствореної об’єднаної штурмової бригади Нацполіції «Лють». Розуміли – їхній бойовий досвід стане у нагоді. Пройшовши вишкіл, бійці вирушили на передову. Першим бойовим завданням було відбиття позицій противника біля селища Курдюмівка на Донеччині.
«Був важкий бій, там загинув мій близький бойовий побратим, справжній боєць – Юра Летняк, з яким разом служили з 2015 року».
Далі відважні лютівці вели бої та виконували складні завдання на найгарячіших ділянках Бахмутському напрямку. Кліщіївка і Курдюмівка – це основні виходи. Витісняли противника із займаних позицій, відбивали ворожі атаки, проривали оборону, звільняли території, прикривали фланг третій окремій штурмовій бригаді ЗСУ при звільненні села Андріївка. Кліщіївку вдалося забрати повністю. Зараз за неї йдуть бої. У бою важлива злагодженість та чітка взаємодія підрозділу, вважає Володимир:
«Дуже багато залежить від того, на скільки підрозділ згуртований, як хлопці розуміють і тримаються один за одного. Тоді усвідомлюєш, що таке бойове злагодження. У моєму підрозділі хлопці просто молодці. У нас не було такого, щоб завдання були не виконані».
Наприкінці листопада 2023 року бійці бригади «Лють» виконували бойове завдання поблизу Горлівки. Треба було захопити і утримувати позиції ворога.
«Ми зайшли на ворожі позиції, закидали їх гранатами і ворогу довелося відступити. Застосовувалися міни, дрони-камікадзе. Позиції ворога були сильно розбиті», – пригадує поліцейський.
Повертатися довелося по мінному полю. Поліцейський каже, тут особливо розумієш: один необережний крок може коштувати життя. Володимир наступив на вибухівку та отримав поранення ноги.
«Я йшов у другій групі, оступився на півметра і наступив на міну, на щастя, ногу не відірвало. На точку базування дійшов сам. Група вийшла в повному складі, хоча були поранені, контужені, але живі», – розповідає боєць.
Наразі Володимир Ониськів завершує реабілітацію. Сподівається, що на фронті для нього ще знайдеться робота та й скучив за товаришами.
«Після реабілітації одразу до побратимів на поле бою, інших варіантів не розглядаю. Найбільше хочеться для дітей світлого майбутнього і головне – захистити народ, сім’ї і принести мир, якого так всі чекають», повідомляє департамент комунікації Національної поліції України.
