З перших днів повномасштабної війни на домашній кухні збаражчанки Любомири Бедрій кипить робота. Тут місцеві господині готують страви для наших військових. За два роки передали волонтерами на передову тисячі вареників, гречаників, бендериків та енергетичних батончиків, – розповідає “Сільський господар”.
ДО ВОЛОНТЕРСТВА ДОЛУЧИЛАСЯ ЩЕ ПІД ЧАС АТО
Пані Люба до волонтерства долучилася ще під час АТО. У Збаразькому коледжі з посиленою військовою та фізичною підготовкою разом із іншими жінками вона ліпила вареники.
– Коли почалося повномасштабне вторгнення, до мене підійшов керівник громадської організації «Максимівська ініціатива» Михайло Хомишак і попросив приготувати для захисників партію ведмежих вушок, – пригадує Любомира Бедрій. – Я відразу повідомила про це своїх подруг і сусідок. Оскільки чоловік мій хворіє і я не могла надовго його залишати самого, запропонувала жінкам зібратися у нашому домі. Наступного ранку на моїй кухні вже кипіла робота. Прийшло сімнадцять жінок. Були й такі, яких я бачила вперше. Спочатку я гадала, що попрацюємо у мене день-два, а далі знову збиратимемося в коледжі. Але сталося так, що моя домашня кухня перетворилася на волонтерську.
Вже за кілька днів пані Любомирі зателефонувала активістка «Максимівської ініціативи» Надія Тлумацька і запропонувала виготовити для наших хлопців енергетичні батончики.
– Тоді це завдання для мене було не з простих, – зізнається жінка. – По-перше, я не знала, як їх робити. Коли почала шукати в інтернеті рецепт, виникло інше питання: де взяти необхідні продукти для батончиків? Вирішила написати про це у вайбер-групах нашої парафії, супермаркету та спільноті церковних сестриць. Наступного дня двері нашої хати не зачинялися. Одні несли сухофрукти, інші мед, хтось приносив гроші. Приходили люди, яких я навіть не знала. Ми відразу взялися за роботу. Потім почали виготовляти для військових вітамінну суміш із меду, лимону та імбиру.
ЗА ОДИН ДЕНЬ – ДВІ ТИСЯЧІ ВАРЕНИКІВ
На кожне завдання збаразькі волонтерки реагували оперативно і так само швидко його виконували. Так і у жіночого волонтерського об’єднання з’явилася назва – «Батальйон швидкого реагування та приготування».
– На нашій волонтерській кухні ми збираємося три рази на тиждень, – розповідає пані Любомира. – Роботу починаємо в одинадцятій годині і закінчуємо в сімнадцятій. За один день робимо дві тисячі вареників із картоплею, по пів тисячі гречаників, бандериків і ведмежих вушок. Влітку консервуємо огірки та перець, восени квасимо капусту. На Різдво вудили для наших хлопців ковбасу. Вареники та вушка відварюємо, поливаємо смальцем із шкварками. Раніше фасували все у відра, тепер – у вакуумні пакети. Взяли в оренду морозильну камеру, де складаємо всю готову продукцію. У нас завжди є запас. Бо будь-якої миті можуть зателефонувати волонтери і повідомити, що їдуть на фронт і треба завантажити машину.
Переважно ми співпрацюємо з «Максимівською ініціативою», тернопільським волонтером Василем Коньком, збаразькою волонтеркою Орисею Куницькою. Звертаються до нас і волонтери з інших міст. Наш син Назарій, який є парохом на Гусятинщині, також часто возить допомогу на фронт. Не раз телефонують родичі військових і просять енергетичні батончики. Буває, що захисники повертаються на Схід після відпустки, ми також передаємо їм наші страви.
ЛЮДИ ДОВІРЯЮТЬ І ДОПОМАГАЮТЬ
Коли хтось каже, що військовослужбовці забезпечені харчами і нічого не потребують, господині із «Батальйону швидкого реагування та приготування» на це не зважають. Кожен воїн в окопі має мати часточку дому. Бо домашня їжа – найсмачніша. Про це говорять і самі захисники, коли смакують збаразькими варениками. «Ми наче вдома побували», – зізнаються.
– Це для нас найбільша вдячність і стимул, – каже Любомира Бедрій. – Наше завдання – підтримувати хлопців. І ми стараємося це робити, як можемо. Нині наша кухня тримається на донатах і жіночій праці. Війна людей неабияк згуртувала. На будь-який заклик збаражчани реагують дуже швидко. Вже не раз помічаю: одного дня закінчилися продукти і гроші, а наступного ранку вже є все. Бувало, йду містом, чую хтось гукає: «Пані Любо, візьміть кілька гривень на смаколики для наших хлопців». Люди довіряють і допомагають. Є серед них такі, що роблять це з перших днів повномасштабної війни. І в нашому батальйоні одні й ті самі жінки трудяться ще з лютого 2022 року. Навіть моя 85-річна мама працює з великим завзяттям. Війна зачепила кожного. Для нас усі військові – рідні. Ми хочемо, щоб солдати знали, що ми їх любимо і чекаємо. Бо вони усі наші. Ми готуємо для них страви як для своїх синів. Усе робимо з любов’ю і з Божою допомогою. Кожен день починаємо з молитви і благословення мого чоловіка о. Михайла.
Пані Любомира зізнається, що коли вранці схоплюється з ліжка, найперше думає, що їй треба зробити впродовж цього дня, як втиснути все заплановане в його часові межі. Усі її домашні турботи, що раніше здавалися важливими, відходять на другий план.
– І так думає кожна господиня нашого батальйону, – говорить Любомира Бедрій. – У нас така душевна компанія! І настрій у нас також бойовий. Бо маємо одну спільну мету – перемогу.
Авторка: Марія БЕЗКОРОВАЙНА
