Військовослужбовець із Волині та переселенка з Херсона взяли шлюб на Тернопільщині. Повінчалися Олександр і Тетяна Шукаловичі в церкві в селі Залужжя Збаразької громади. У цьому храмі, за переказами, молилися гетьмани Богдан Хмельницький, Іван Мазепа та Пилип Орлик. Також у цей день подружжя охрестило свою доньку Нону.
Олександр — військовослужбовець ЗСУ, який з початком повномасштабного вторгнення Росії в Україну добровольцем пішов на фронт. Тетяна — херсонка, якій через війну довелося покинути рідну домівку. Поки чоловік воює, Тетяна з дітьми живе у Збаражі. У липні минулого року пара зареєструвала свій шлюб, а 16 квітня вирішили повінчатися в церкві. Для цього Олександр приїхав з війни в коротку відпустку, – розповідає “Суспільне Тернопіль”.
“Сьогодні ми щасливі. Мріємо про перемогу, здоров’я наше і наших солдатів, про здоров’я наших дітей, щоб у них все було добре, щоб вони і всі інші діти не знали, що таке війна”, – розповіла Тетяна.
Настоятель храму отець Михайло Найко каже, за час повномасштабної війни в Церкві Преображення Господнього взяли шлюб троє військовослужбовців. Під час посту шлюб дають вперше. Такий виняток роблять для військових, які мають повертатися на фронт.
“Військові люблять цей храм. Побудований на місці, де в 1240 році був заснований невеличкий скид, який переріс у монастирок, від чого отримала назву і гора. Храм побудував знаменитий князь Іван Збаразький, який був уславленим воєначальником і відомий тим, що проводив успішні військові походи на Московію. Тут був давній монастир, у цьому храмі молилися гетьмани Богдан Хмельницький і, за деякими свідченнями, Іван Мазепа і Пилип Орлик”.
Тетяна та Олександр познайомилися під час повномасштабної війни завдяки брату жінки, який також захищає Україну.
“Тетяна подзвонила до брата. Вона мені відразу сподобалася”, — каже Олександр.
“Побачив мене по відеозв’язку і сказав: “Все, вона – моя”, — розповідає Тетяна.
З того часу вони з Тетяною почали листуватись і згодом одружилися.
“Ми закохалися та зрозуміли, що не можемо бути одне без одного. Олександр приїхав до нас у Збараж, ми ближче познайомилися. Потім приїхав знову, ми розписалися. Потім я завагітніла і він приїхав на пологи”.
Олександр пішов на фронт добровольцем. Каже, не зміг дивитися, як гинуть інші військові. Окрім чоловіка, в Тетяни воюють також брат і племінник.
“Це його вибір, я знала, на що йду. Знала, що його не буде і що треба його чекати. Якщо посміхаємося ми — посміхаються наші чоловіки, бо бачать, що ми спокійні. Не треба біля військового плакати, говорити, як нам погано. Нам погано, але треба триматися. Бо якщо ми плачемо — нам погано, а їм вдвічі гірше”.
Олександр став батьком і для старшої доньки Тетяни — семирічної Маргарити. Усі разом мріють відвідати звільнений Херсон, проте залишаться жити на Тернопільщині.
