Ігор Войціховський… ще одне ім’я, яке золотими буквами буде вписане у книгу пам’яті української новітньої історії.
Воїн – навідник кулеметного відділення- захищав нас із вами від російського окупанта майже два роки. Виборював перемогу для власних дітей, для рідних. На жаль, переможного дня дочекатись йому не довелось. Від отриманих поранень помер, осиротивши доньку і сина, немічного батька.
Зустрічали Героя і проводжали в останню путь усією громадою. Разом із священниками та родиною воїна місцеві мешканці молились за упокій його душі у збаразькому Сквері Героїв, у рідній домівці Ігоря, у добромірківській церкві, на сільському цвинтарі…
Нехай Господь прийме його душу у Царстві Небесному, де всі праведні спочивають.
Вічна пам’ять Герою!
