Фото: Суспільне Тернопіль.
Подружжя Загроцьких із Тернопільщини врятувало 15-річну кобилу Грозу. Наталя і Ярослав виховують 16 дітей, 12 з яких мають інвалідність. У господарстві є осел, 15 котів, 13 собак, всіх тварин знайшли на вулиці. Три місяці тому багатодітна родина привезла тварину з Черкащини.
“Ця кобила працювала в кінному клубі. Вона займалася реабілітацією діток і людей з інвалідністю. ЇЇ залишили на закинутій конюшні. Вона там із голоду і від зневоднення помирала”, — каже Наталія Загроцька.
Щоб урятувати тварину від загибелі, з чоловіком Ярославом вирішили поїхати і забрати її додому, – розповідає “Суспільне Тернопіль”.
“Я телефонувала до багатьох людей, які перевозять тварин по Україні. Як тільки дізнавалися, що вона хвора, всі відмовлялися, ніхто не хотів її везти. Ми з чоловіком вирішили знайти час, бо в нас з чоловіком 16 дітей, то ще й була проблема, бо треба було дітей залишити з кимось. Шестеро діток взяли з собою, а десять залишили з нянею”.
Жінка говорить, що подолали 600 кілометрів, знайшли тварину у полі, неподалік закинутої ферми.
“Довго шукали цю кобилку, коли її знайшли, то на ній просто скелет був, вона не могла йти. Ні пити, ні їсти ніхто їй не давав. Вона в холоді весь цей час була. Ми її якось завели в наш бус.Заїхали ми вже за Вінницю, бачу, що вона вже помирає. Я по селі шукала людей, які допомогли б витягнути кобилу з буса. А в селі людей немає, самі жінки, бо всіх забрали на війну. Двоє старших чоловіків допомогли її витягнути. Дідусь приніс їй сіна”.
Ще важче було поставити кобилу на ноги та завести назад до буса та продовжити дорогу. Довелося викликати рятувальників.
“Я зателефонувала до рятувальників. Вони не повірили в те, що я їм розповіла. Кажу, що ні, я не жартую, я стою біля кобили, в незнайомому селі, мені холодно. Декілька годин сидимо і померзли. Люди взяли до себе наших дітей, щоб чай попили, бо діти замерзли. П’ять разів я викликала рятувальників”.
“Ми дуже швидко їхали. Дорога була важка, бо слизько. Тоді якраз такий сильний сніг впав і вітер був. І машиною носило, бо то ж вага і це кінь, жива істота. Потрібно було обережно їхати. Ми постійно ставали по дорозі через кожні кілометрів 50. Давали їй пити, сіно давали. Старалися чим швидше її довезти, бо не знали, чи вона виживе. Нам треба було терміново до лікаря. Ми її, дякувати Богу, довезли живою”.
У родині Загроцьких Гроза живе майже три місяці. Жінка розповіла, що вже вивчили, який у неї характер, які смаколики вона любить.
“Даю для неї овес. Це їй і для розвитку і для очищення шлунку”.
Доглядати тварину батькам допомагає 14-річний Віктор, коли приходить зі школи. Зараз хлопець вчиться триматися верхи.
“Мрію мати ферму і багато коней, щоб навчати дітей, які не можуть ходити, кататися на конях”.
“Вона була в страшному стані. Думав, що не виживе. Зараз вона дійсно Гроза. Йдеш біля неї і в тебе плечі розправляються. Коли вона повністю поправиться, відійде, ми будемо возити дітей, бо в нас є діти з ДЦП, з різними хворобами. Будемо проводити їм кінну терапію, реабілітацію”, — говорить Ярослав Загроцький.
This website uses cookies.