Андрій Яремчук із позивним “Янкі” був польовим командиром загону спецпідрозділу головного управління розвідки Міністерства оборони України “Артан”. Йому був 31 рік. До повномасштабної війни впродовж 5 років служив у Французькому легіоні.
Коли почалась повномасштабна війна, Андрій повернувся додому, щоб захищати свою сім’ю та країну, повідомляє Суспільне.
Вдова загиблого військового Діана Легеза розповідає, її чоловік загинув 17 жовтня біля Куп’янська на Харківщині. Під час останнього бою розвідник отримав поранення, несумісні з життям, каже жінка. У грудні цього року йому мало б виповнитися 32 роки.
“Андрій був командиром, тому, в принципі, мав давати команди. Але так, як не всі хлопців вміли користуватися шведсько-британським протитанковим комплексом малої дальності NLAW, то приймав таке рішення для себе взяти NLAW в руки і вистрілити по танку. На жаль, в цей момент, я точно не знаю подій, але танк вистрілив і, на жаль, саме в Андрія”.
Діана згадує першу зустріч з Андрієм, каже познайомилися у соцмережах.
“Від нашої першої зустрічі він робив все, щоб я відчувала себе принцесою, справжньою жінкою. У Франції постійно організовував мені якісь сюрпризи, якщо приїжджав в Україну, то це були неймовірні побачення”.
До повномасштабної війни, упродовж він 5 років боєць служив у Французькому легіоні.
“Андрій, зріст якого 1 метр 95 сантиметрів, це великий, кремезний хлопець, спортивний, взяв сумку і, без знань мови, поїхав, не знати куди, що і як. Відбір у Франції був дуже жорсткий, треба було пройти надскладну фізичну підготовку, тести”.
Андрій Яремчук на службі у Французькому легіоні.
Андрій вів здоровий спосіб життя, не палив та не вживав алкоголю, — розповідає Діана.
Під час служби у Франції, каже Діана, Андрій брав участь у військовій операції в Африці — в Малі.
Коли почалась повномасштабна війна, військовий повернуся до України. Діана в цей час була в себе вдома на Чернігівщині. Згодом їй вдалося виїхати з окупації.
“Андрій мені однозначно сказав: “Діано, я не залишу Україну “. На що я відповіла: “Я дуже рада, що ти мені так сказав, бо в мене зараз такі самі відчуття”. Його вибір — це свідомий вибір його і мій. Ми чітко вирішили жити в Україні”.
Андрій Яремчук воював у лавах об’єднаної штурмової бригади Нацполіції України “Лють”, був командиром роти.
Згодом боєць перевівся у воєнну розвідку, де його обрали командиром загону спецпризначенців. Виконував завдання на передових позиціях на запорізькому, харківському, сумському напрямках і на острові Зміїний.
“На острів Зміїний постійно прилітали бомби по 500 кілограмів, хлопці боялися, що їх там завалить й так і відбувалося. Це була надлюдина. Це не просто слова. Це людина з великим серцем. Такий кремезний чоловік, харизматичний. Він мав гаряче серце, завжди допомагав людям”, — каже Діана Легеза.
Військові побратими Андрія розповідають про нього, як про виваженого та мужнього командира.
“Андрій був людиною, яка здатна на великі подвиги, вів за собою людей і вони бачили в цьому кремезному чоловікові справжнього лідера. З загибеллю Янкі країна втратила справжнього патріота, військо втратило професіонала, бійці — командира, а ми втратили справжнього друга”, — розповів ветеран полку спеціального призначення “Сафарі” Руслан Павлов.
“Я п’ять місяців жив в Запоріжжі в одному підвалі з Андрієм. Наші ліжка стояли поряд. Це була така добра велика дитина. Він робив все так щиро, як роблять діти”, — каже бойовий побратим Олександр.
“Такі люди в житті зустрічаються дуже рідко. Він був порядним, добрим. Він був моїм командиром, ми його дуже поважали, цінували”, — розповів бойовий побратим Олексій.
“Янкі був добрий, чуйний. Ніколи не відмовлявся від поставлених завдань, знаючи, які можуть бути наслідки”, — каже бойовий побратим Микита з позивним “Самурай”.
Син Діани та Андрія Даніель народився вже під час повномасштабної війни, розповідає вдова військового.
“У нас є фотоальбом Даніельчика. Цей альбом захотів зробити Андрій. Ми тут вклеювали наші фотографії. “Моя кохана дружина та син Даніель, знайте, що я безмежно з вами щасливий. Ви — мій сенс життя “, написано в альбомі”.
З словами Діани, після останнього завдання Андрій мав піти у відпустку. Вона чекала, але чоловік так і не повернувся.
“В мене була обручка, яка складалася з трьох золотих пластинок, це три кільця. І я йому написала: “Андрію, нижнє — це ти, ти фундамент, Даніель — це стіна, а я — це дах”. І він каже: “Ти так гарно написала”. І, на жаль, під час похорону моя обручка тріснула і саме цей фундамент, нижня частина обручки відпала”.
Родом Андрій Яремчук був із Якимівців Лановецької громади. Там у нього залишилися батьки та брат.
“Остання зустріч — він мене вітав з днем народження. Андрій тоді був на острові Зміїному і говорив зі мною по відеозв’язку. Він був дуже добрий, ні до кого не проявляв агресії “, — розповів брат Андрія Яремчука — Іван.
“Він був цілеспрямований, як щось задумав — добивався цього. Так і прийшов, поставив перед фактом: “Тату, я їду в Францію”. І від нього 4 місяці не було звістки. Потім він подзвонив і сказав, що його взяли до Легіону”, — розповідає батько Андрія Яремчука — Олександр.
“Він що думав — те й говорив. Завжди захищав молодших, не ображав. Коли був у Франції, то я йому говорила, щоб він залишався там, але син сказав: “Ні, я не можу сидіти спокійно, коли в моїй країні війна. Я перестану себе поважати. Хочеться, щоб збереглася пам’ять про нього. Навіть дошку меморіальну відкрити в школі, щоб пам’ятали про нього. І щоби син його знав, що в нього батько — герой”, — каже Світлана Яремчук — мати полеглого військового Андрія.
Джерело: “Суспільне”.
