Мешканка села Юстинівка Підгаєцької громади Ярослава Фофуліт 4 грудня святкує свій сотий день народження. Ювілярку привітали рідні й знайомі.
Історію про життя ювілярки розповів у Фейсбуці тернопільський доброволець і військовий журналіст Михайло Ухман.
«Сьогодні свій столітній ювілей відзначає Ярослава Фофуліт. Вдумайтеся – 100 років життя – і це тільки початок. Бабуся Ярослава бачила все на своєму життєвому шляху: українців зі східних теренів, які шукали їжу, рятуючись від голоду організованого комуністами, боротьбу воїнів УПА проти московитів і самі перипетії Другої світової війни, – пише Михайло. – Бабуся Ярослава пережила радянський союз, побачила відновлення Незалежності України, розвал злочинних колгоспів. Плакала і вболівала за українців, які вийшли на Майдан в 2004 і 2014 роках. На жаль, бабуся Ярослава змушена жити в період нової російсько-української війни.
Усе своє життя вона важко працювала і завжди знаходила час, щоб прийти в церкву. До останнього моменту, поки могла ходити на великі відстані, старенька знаходила можливість прийти в храм і подякувати Богу. Нам би таку віру…
Будучи зовсім юною, вона стала свідком бою між московськими окупантами і українськими повстанцями. Коли все затихло і московити забрали своїх вбитих і поранених, юна Ярослава з друзями пішла на місце бою. Там серед загиблих повстанців лежав один поранений боєць. Ярослава Фофуліт із друзями забрала цього воїна, вони надали йому першу допомогу і відправили в сусіднє село. Через кілька років бабуся Ярослава, вже проживаючи під окупацією московитів, побачила цього чоловіка живим у сусідньому райцентрі…
Мені пощастило знати Ярославу Фофуліт, я навіть записав коротке інтерв’ю з нею. Частина цієї розмови ввійде до фільму “Дорога в Карпати” (попри війну нам не вдалося його завершити). Частину іншої розмови можна побачити в моїй книзі “Люди волі”, де я коротко описав історію життя бабці Ярослави. Книгу можна придбати в будь-якому місті України.
Тільки недавно я усвідомив, яким насправді скарбом для України, Тернопільщини і самого села Юстинівка є пані Ярослава. Вона пам’ятала про неймовірні речі і могла розповісти дуже багато моментів, які б пролили світло на нашу історію. Жаль, що я не використав цей момент. Дай Боже Перемоги, життя і ми завершимо фільм про цей бій, свідком якого була бабуся Ярослава. Ми спільно з її внучкою, вчителькою Галиною Ходань, зможемо зберегти в пам’яті для нащадків увесь історичний фактаж, який зуміла передати нам пані Ярослава”.
