Руслан та Наталія Гриців мають шестеро дітей. Десять років тому подружжя переїхало з Тернополя до села Шульганівка Чортківського району. Тепер там тримають господарство — 15 кіз і 15 овець, ослицю та кабанчика. У свою домівку запрошують людей з інвалідністю, так допомагають їм у реабілітації, – розповідає “Суспільне. Тернопіль”.
“Кози в нас зааненської породи, молочна, а вівці в нас курдючні. У нас багато діток — шість, і щоб вони росли здоровими, ми вирішили спочатку завести одну кізочку, потім ще дві і так далі. Так само ми вирішили, що треба мати домашнє м’ясо”, – розповідає Руслан.
8-річна Естер і 10-річна Елла завжди допомагають поратися по господарству.
“Пасу кози, дою їх, годую. Мені подобається це робити”, — каже Елла.
“Кози дають по два з половиною літри за раз, доїмо двічі на день. Найбільше молока, яке надоюємо за раз — три літри, це майже шість літрів за добу”.
“Я навчилася доїти кіз, коли мені було 7 років”, — каже Естер.
“До нас час від часу приїжджають дітки з інвалідністю, з ДЦП, їм подобається проводити час, кататися на ослиці. Її звати Сью. Вона — улюблениця наших діток і всіх інших”, — розповідає господар.
Нещодавно сім’я купила земельну ділянку біля річки. Там хочуть облаштувати відпочинкову зону для поранених бійців та людей з інвалідністю. Планують зробити ставок, щоб до них приїжджали на риболовлю, відпочивали й купалися.
Руслан Гриців — ветеран російсько-української війни. У 93-й бригаді був військовим капеланом.
“Коли я повертався з АТО, то брав намет і на 2-3 дні залишався відпочити на березі озера в друзів у Жовтих Водах. Тоді з мене помалу “виходила” війна. Я рибалив, був на природі і війна ніби затихала всередині. Знаю, що потрібно нашим хлопцям, бо сам це пережив, цю реабілітацію. Хочу з сім’єю допомагати військовим тим, чим можу, бо ми їм винні ціле наше життя і наші діти винні”.
Коли розпочалося повномасштабне вторгнення, Руслан хотів знову піти на війну, але залишити шістьох малолітніх дітей не зміг. Зараз чоловік допомагає ЗСУ, виготовляючи буржуйки. За минулу зиму чоловік зробив 108 таких металевих грубок.
Також Руслан робить мангали, частину грошей з продажу віддає на благодійність.
“Виготовляю мангали і коптильні. З кожного продажу виділяємо гроші для людей з інвалідністю. Мангал складається з відсіку кухні, де можна готувати картоплю. Є регулятор, щоб збільшувати вогонь, також відсік для копчення, шашликів і барбекю. Є відсік для ковбаски, шинки, бочка, риби. Є термометр”.
Наталя та Руслан переїхали до Шульганівки десять років тому. Розповідають, в квартирі з багатьма дітьми стало затісно, тому вирішили купити власний дім.
“Чоловік каже до мене: “Давай спробуємо, якщо не сподобається, ми завжди можемо повернутися до міста”. Ми залишилися. Нам добре, іноді важко, ввечері ледве йдемо додому до хати, але все-таки воно того варте. Коли ти бачиш, що діти мають подвір’я, мають тварин, контакт із ними, мають свіже повітря, свої продукти, заготівля своя. Це все проявляється в усмішках дітей, їхній вдячності”, — каже Наталя Гриців.
На подвір’ї будинку змайстрували альтанку. Тут іноді обідають усі разом, також частують людей з інвалідністю, які приїжджають у гості, розповідає господар. “Почали робити альтанку, щоб люди з інвалідністю легко могли заїхати, сховатися від сонця чи дощу. Ми їм готуємо різні домашні страви на вогні, даємо куштувати сири – бринзу та моцарелу, яку готуємо з козячого молока. Думаю, їм подобається. Хочеться, щоб вони також відчували повноту життя”.
“Не зважаючи на те, що в нашій країні нелегкі часи, війна, ми залишаємось тут, в Україні, не виїжджаючи, ми в себе вдома. Надіємося, що це все закінчиться і далі будемо продовжувати жити в селі. Дякуємо Богу за нашу країну і дай Бог, щоб був мир”, — каже жінка.
