23 лютого 2022 року командир гармати на псевдо Челсі відсвяткував завершення трирічного контракту, а 24-го наздоганяв колону на таксі, щоб повернутися в стрій і підтримати побратимів у боях.
Нині 23-річний командир гармати Тернопільської артилерійської бригади на псевдо Челсі воює на передовій, пише 20 хвилин Тернопіль.
За все, чого його навчили за перших три роки служби, він відчуває відповідальність, тому змушений докласти всіх зусиль, щоб використати гідно усі знання і досвід і бути максимально корисним, даючи відсіч ворогу.
Саме так пояснює своє стрімке повернення на службу Челсі, вважаючи, що по-іншому неможливо.
“У 19 років вирішив спробувати військову службу, підписав контракт на три роки, вивчився на старшого навідника гармати, до закінчення контракту став командиром гармати і мав звільнятися якраз 24 лютого, — розповідає про себе військовослужбовець. — До того було декілька тривог: ми підвозили зі складів снаряди, формували колони, були готові виїжджати, та давали відбій”.
24 лютого Челсі уже був вдома. Про напад росії дізнався удосвіта з новин. Тут же зателефонував побратимам — загони з частини виїхали. Не роздумуючи, він кинувся відчайдушно їх наздоганяти на таксі. Безпосередній командир Челсі підтримав рішення, і дав завдання доставити з частини ще деякі речі.
Наздогнав наш герой своїх побратимів аж в Шепетівці, разом доїхали до місця призначення — на Житомирщину, а 27 лютого наші артилеристи уже працювали по ворожих танкових колонах.
Війна для Челсі розпочалася в Овручі Житомирської області. Ще тоді, у перші дні, він зібрав навколо себе команду, з якою пліч-о-пліч — і до сьогодні. Лінія їхнього фронту простяглася уздовж Київщини, Донеччини, Південного Сходу країни.
На запитання про найбільші досягнення відповідає, не роздумуючи: усі залишилися живі. А випробувань було чимало.
“Під Малином нас «крили» градами, водій був поранений, на щастя, його вдалося врятувати, — пригадуючи найбільш небезпечні моменти, розповідає командир гармати, — а найскладнішим був південний напрямок”.
Найбільший страх Челсі — не загинути, а залишитися, як він каже, без ноги чи руки.
“Ти тут потрібен здоровим, війну треба завершити цілим і неушкодженим”, — емоційно додає співрозмовник.
Тому, перше, що роблять наші хлопці, займаючи нові позиції, — риють ями. Укриття, бодай елементарне, здатне врятувати не одне життя. Прилітає часто, іноді дуже близько. Бувало, що медики не могли доїхати — загарбники «крили» градами по декілька залпів. Після одного із таких обстрілів довкола був лиш попіл, усі дивувалися і дякували Богові. У подібних випадках, каже, починають вірити навіть атеїсти. Однак, як кажуть, на Бога надійся, а сам — не зівай. На полі бою до всього треба бути готовим.
“Якось навідника ранило в шию, ми закрили поранення, п’ять хвилин — і була машина, вивезла з вогневої позиції, а там його чекали медики, — пригадує командир, підкреслюючи, що все в артпідрозділах налагоджено, як за годинником. — Ти впевнений, що до тебе приїдуть і організують все: вчасний підвіз їжі, боєкомплекту, всього, що тобі треба”.
Місця стрільби наші артилеристи змушені змінювати, працюють як стаціонарно, так і перекатами, і в будь-який час можуть відкрити вогонь по цілях противника — рухомих, нерухомих, взводних, опорних пунктах, живій силі. Нещодавно, приміром, трьома гарматами рознесли в пух і прах ворожий штаб.
Словом, роботи у хлопців — вдосталь.
Бувало, що в підрозділі бракувало навідників, то Челсі працював і командиром, і навідником. Інших варіантів не було, каже.
“Челсі є найбільш досвідченим командиром гармати, він вміє підтримувати завзяття хлопців, і позитивний настрій, — розповідає його командир Техас, — Саме це і є героїзмом, який великого вартує, бо, повірте, підготувати, згуртувати і безперервно надихати колектив, не давати падати духом 24/7, при будь-яких обставинах і погодних умовах, коли довкола гримить і вибухає, коли є поранені — це дуже нелегко. Кожен день — це геройський вчинок”.
This website uses cookies.