Андрій Червінський із Великої Березовиці, що біля Тернополя, несе службу в одній із бригад ЗСУ на запорізькому напрямку. Масштабне вторгнення росії в Україну застало його за кордоном.
У перші дні до нього приїхали дружина й донечка, адже хвилювалися за свою безпеку. Проте Андрій розумів, що потрібно захищати рідну країну. Невдовзі сім’я повернулася додому. Через проблеми зі здоров’ям чоловік переніс операцію. Коли ж відновився, пішов на службу. Нині разом із побратимами робить все можливе, щоб чимскоріше вигнати ворогів із нашої землі, – розповідає “НОВА…”.
— Несу службу в ЗСУ від січня 2023-го. Отримав повістку, пройшов медичну комісію. Разом із побратимами ми мали навчання на Закарпатті, після того подалися на фронт, — розповідає Андрій. — Потрапив я в підрозділ зенітників. Наше завдання — знищувати ворожі засоби повітряного нападу. За ці місяці я вже набрався досвіду. Працюю на фронті водієм. Але маю знати все, аби допомогти побратимам, у разі чого — замінити. Зламається авто, стаємо разом і лагодимо. Щось потрібно інше зробити — виконуємо. Здружилися на війні. Під час складних завдань пізнаємо одні одних. У критичних ситуаціях випробовуєш свій характер. На початку було страшно. Нині вже звик до обстрілів, не боюся, але треба бути пильним…
Раніше я ніс строкову службу в артилерійському підрозділі. У 2014-ому мене призивали для участі в АТО, але не відправляли в зону бойових дій, бо бригади були укомплектовані. Згодом війну «заморозили», проте вона не була завершена. У попередні роки я їздив на заробітки за кордон. Торік у січні вчергове вирушив до Польщі. А 24 лютого нас приголомшила страшна звістка про наступ росії… Це був шок, я не міг повірити. Моя дружина приїхала з нашою 4-річною донечкою до мене за кордон. Важко тоді було щось спрогнозувати. Ситуація щодня ускладнювалась. Я не міг спокійно дивитися новини, розумів, що треба повертатися в Україну і допомагати нашим воїнам. Вирішили з дружиною їхати додому. Внутрішньо я тоді вже прийняв рішення воювати. Та так склалося, що мені терміново потрібно було прооперуватись. Помалу відновив здоров’я, чекав на повістку.
Важкі випробування нині проходить Україна… На фронті я — задля рідних, задля миру в Україні. Готовий воювати до перемоги. У моїх побратимів — бойовий дух. Зі мною служать чоловіки з Тернопільщини, Рівненщини, Львівщини, Хмельниччини. Мусимо боротися до перемоги. У нас нема виходу. Росіяни хочуть владарювати на нашій землі, хочуть знищити нашу націю, але їм нічого не вдасться. Український народ — сильний і незламний!
