Микола – хореограф. Чоловік був головним балетмейстером обласної філармонії. Він розповідає, коли вперше почув повітряну тривогу й пішов в укриття, зрозумів, що ховатися не для нього. Наступного дня долучився до ЗСУ.
Зараз він командир відділення, розповідає Суспільне.
“До війни займався хореографією. Фактично все життя в мене була тільки хореографія. Був головним балетмейстером обласної філармонії, керівником академічного ансамблю танців “Надзбручанка”. Викладав в Тернопільському мистецькому фаховому коледжі імені Соломії Крушельницької також”, — каже військовослужбовець
Микола 25 лютого пішов у військкомат.
“24-го ввечері в нас тривога. Перші підвали. В підвалах плачі дітей. Я там побув пів години. Там ще моя дівчина каже: “Вертайся назад, зараз може прилетіти”. Кажу: “Я не можу сидіти тут, надто погано”. І наступного дня зранку я вже зібрався і пішов у військкомат, як дуже багато наших знайомих, які зараз зі мною тут служать. Те, що я командир відділення, не сильно мені якийсь пріоритет дає. Навпаки – більше відповідальності. І, відповідно, я мушу вести за собою хлопців. Першим йти, останнім виходити. Наші обов’язки: стояти, тримати оборону в окопах, окопуватися, стримувати агресора.
Чоловік розповів про день, який йому запам’ятався на війні.
“Це, напевно, важкий день обстрілів, коли загинув перший побратим. Це був найважчий день. Ми тоді стояли разом на локації з десантом. Нас прикомандирували туди, бо там важка ситуація була. Тоді було дуже гаряче”.
