Пенсіонерка Галина Вандяк із Золотого Потоку на Бучаччині спекла і передала для українських воїнів тисячу буханок домашнього хліба.
У мисці підкисає житня опара, у п’єцу (піч) палахкотить вогонь, обпікаючи шамотку (вогнетривка цегла) своїм гарячим диханням. Пані Галина, промовляючи слова молитви, підкидає дрова та погортає кочергою по дні печі, перевіряє, чи потрібно поспішати із замісом тіста. Саме за випіканням хліба майже весь свій час проводить мати воїна із Золотого Потоку Галина Вандяк, – пише “Сільський господар”.
Жінка почала пекти хліб для наших захисників ще на початку повномасштабного вторгнення, коли її син Андрій вступив до лав ЗСУ. Вона випікала ароматні хлібини, а її невістка Надя займалася збором і відправленням передач на передову. Спершу хліб надсилали тільки Андрієві та його побратимам. Згодом випікати почали більше та доставляти усім односельцям, які захищають наш мирний сон. З часом пенсіонерка у себе вдома налагодила своєрідний цех з виробництва хліба, де працювала сама. Одна розпалювала піч, самотужки носила, а інколи й колола дрова, коли нікого було попросити, сама замішувала тісто…
За понад рік війни спекла майже тисячу буханок. Спершу місила на власному борошні. Згодом Леся Лебухорська, керівниця «Гномової комори», волонтерка та мама загиблого воїна, Героя України, запропонувала працювати разом. Коли пані Леся готувала черговий збір на передову, то привозила пані Галині борошно і все необхідне для майбутньої партії хліба. Так пекарка стала частиною місцевого волонтерського руху. З часом у затишну оселю землячки почали сходитися люди. Сусіди та знайомі приносили продукти для тіста, а жінка натомість пекла ароматні хлібини для їхніх синів, чоловіків, братів, батьків, які перебувають на фронті.
За один заміс пенсіонерка випікає 11–12 хлібин, кожен з яких важить по два кілограми. За день таких замісів може бути три-чотири. Каже, що користується звичним рецептом, іноді додає до тіста кмин і льон. Коли вийшла заміж, вони з чоловіком побудували свій дім, де вимурували величеньку піч. Родина навіть певний час пекла хліб на продаж. На бучацькому базарі запашні та смачні буханки від сім’ї Вандяків розходилися вмить.
– Печу хліб, бо саме так можу допомогти своїй дитині та всім тим, хто воює за нас, – ділиться пані Галина. – Тішуся, що хоч цим можу їх підтримати. Випікати починаю зрання, встаю о шостій, тоді встигаю до обіду спекти кілька партій.
Яким вийде хліб, залежить від багатьох чинників: якості борошна, дріжджів, погоди та настрою. Тому під час кожного замісу налаштовуюся на позитив, молюся. Прошу в Бога допомоги, щоб хліб вдався гарний і смачний, а ще благаю, щоби Господь дав сил та здоров’я кожному, хто куштуватиме мої буханці. Гадаю, наші воїни потребують хліба, який пахне домом і теплом…
Син пані Галини Андрій, коли почалася війна, проживав із дружиною та дітьми в Києві, але там усе вибухало, гриміли тривоги, тож вони приїхали на малу батьківщину в Золотий Потік. Вже вдома чоловік став до лав ЗСУ. В Андрія почуття великого громадянського обов’язку, напевно, є сімейною рисою, адже з родини Вандяків сьогодні чимало осіб захищають нашу країну.
Пані Галина звикла до праці, усе життя працювала на сезонних роботах. Вона – багатодітна мати, яка виростила шістьох дітей, котрі вже створили власні сім’ї. Зростають 12 онуків. Інколи жінка жартує, що «одного п’єца» хліба якраз вистачає, щоби прийняти в гостях усіх онучат…
Авторка: Ольга ФОРТЕЛЬНА
