До повномасштабного вторгнення Олена Федорків разом із чоловіком Андрієм займалися сімейним бізнесом. Мали в Тернополі «Зооветкомору»: зоомагазин, ветеринарну аптеку й клініку для тварин. Жінка лікувала тварин, а її коханий закуповував необхідну продукцію. Справи йшли вгору. Подружжя купило власне приміщення. У 2022-му планували відкрити ще одну клініку, зоомагазин і грумінг-салон. Але почалася війна. Андрій пішов захищати рідну країну. Загинув 28 травня 2022 року.
Олена досі не може оговтатися після смерті чоловіка. Та попри біль втрати, вона змогла знайти в собі сили продовжити те, що раніше ділила на двох із коханим.
Фільм створено платформою пам’яті Меморіал. Аби повідомити дані про втрати України – заповнюйте форми: для загиблих військових та цивільних жертв.
Олена й Андрій були знайомі зі школи – вони навчалися в одному класі.
Був такий досить кумедний випадок в 11-му класі. В нас були парти розраховані на одного учня й Андрій якраз сидів переді мною. І якась така думка зненацька в мене виникла: навіть якщо це буде останній чоловік на світі – ми ніколи не будем разом. Ну сталося не так! – розповідає жінка.
Андрій здобув спеціальність бухгалтера. Олена вивчилася на ветеринарку. Жінка мріяла про власну ветеринарну клініку. Після одруження запропонувала чоловіку відкрити бізнес. Андрій відразу погодився.
Він займався закупкою кормів, різних препаратів. Ну а я лікувала тварин, робила їм різні операції, – каже Олена.
Справи йшли добре, Олена та Андрій купили в Тернополі власне приміщення. У 2022 році планували відкрити ще одну клініку, зоомагазин і повноцінний грумінг-салон. Але почалася війна.
Я пам’ятаю першу повітряну тривогу ввечері. Це був дійсно кошмар, мене тоді панічна атака накрила. Андрій прийшов додому, мене заспокоїв, – згадує Олена.
Після початку повномасштабного вторгнення жінка змогла вийти на роботу лише в понеділок, 28 лютого. Поки була в клініці, Андрій пішов до військкомату.
Звичайно, коли він сказав, що пішов на службу, я не була цьому рада. Але він говорив, що йде на війну не вмирати, а для того, щоб діти жили в незалежній Україні, – ділиться Олена.
До середини квітня Андрій проходив навчання в Тернополі. За кілька днів до Великодня чоловіка відправили у гарячу точку в Запорізькій області.
28 травня 2022 року з ним майже не було зв’язку.
Десь о 19:30 вечора я йому пишу одне повідомлення, через годину – ще одне. Він не відповідає. І я лягала спати десь о п’ятій ранку, я вже зрозуміла. Я подивилася на Сашу і в мене така думка в голові промайнула, що це остання копія чоловіка, яка в мене залишилася, – розповідає Олена.
Олена відразу сказала донькам, що тато загинув. Але через вік дівчата не зразу це усвідомили. Жінка пригадує, що найщемливішим моментом став День батька, коли вона разом з дітьми пішла на могилу до чоловіка.
Вже як ми прийшли додому, бачу, що Саша плаче. Кажу: «Що сталося?». А вона: «Я зрозуміла, що тато в ці двері більше не зайде, – крізь сльози говорить Олена.
Після загибелі Андрія вона працює щодня, адже має на меті завершити розпочату з чоловіком справу. Жінка планує зробити клініку саме такою, якою уявляла її разом з Андрієм – великою та професійною, з усім необхідним для лікування і догляду за тваринами.
Я, в принципі, така людина, яка поставила мету, і йде до неї. А для чого вже зупинятися, коли майже все завершено? Андрій би не хотів, щоб це припинилося, і я того не хочу, – ділиться Олена.
Фото та відео команди Меморіалу
