Начмед 16 стрілецького батальйону Володимир Лісовський до повномасштабного вторгнення був хірургом, головним лікарем районної лікарні. Після 24 лютого зрозумів, що має бути на передовій. Чоловік розповів, чому білий халат замінив на піксель, які найчастіше поранення і хвороби у бійців, та що сниться щоночі.
“Сальва” – позивний тернопільського хірурга, Володимира Лісовського. Понад рік він не у своєму кабінеті головного лікаря районної лікарні, а на передовій рятує життя бійцям, повідомляє Суспільне.
“23 лютого я запросив до нас районного комісара, бо вже було відчуття, що ось-ось війна. Ми поговорили, розійшлися, а вночі війна о 4 годині. Щось в середині просто обірвалося, певно дві-три ночі не спав зовсім, дивився в стелю і зрозумів, що це війна батьків, а не дітей. Я мушу йти на фронт, щоб не йшли мої діти, хоча в мене дочки. Це мій обов’язок конституційний”.
Обов’язки головного лікаря передав заступнику і 26 лютого став у чергу до військкомату. Коли через кілька днів був офіційно заснований 16 окремий стрілецький батальйон ЗСУ, Володимир Лісовський пішов туди медиком.
“Були прориви в Запорізькому напрямку і нас в Дніпрі розвернули. Зразу кинули на першу лінію. І цивільна людина, коли приїжджає, коли одразу потрапляє під бомбардування, під обстріли, то це трошки шокуюче. Те, що ми побачили під час обстрілів, ми практично не були готові. Обстрілювали день і ніч. Постійно. І ми так розміщені, що за нами ставала артилерія. Артилерія відстріляє, поїде і одразу йде відповідь по артилерії. До нас також випадково прилітало. С-300 прилетіло чотири в наше місце дислокації”.
Володимир Лісовський каже, найгарячіше на Запорізькому напрямку було весною-літом минулого року. Найчастіше медики в батальйоні мають справи з різними захворюваннями бійців, а не з бойовими пораненнями.
“Хребет і коліна. Рвуться меніски. Дуже йшли дощі і там ґрунт такий слизький. А вночі, коли падають, травмуються коліна. хребти, то пішло загострення всіх оцих остеохондрозів. З бронежилетом і автоматом 22-24 кг, скочив в окоп, навантаження на хребет раз, другий, третій і сильні болі. З кишечником загострення, не всі звикли до такої їжі, інколи хочеться домашнього, рідкого не завжди можливо на передній край доставити. Через сильні дощі і обстріли доводиться кілька днів бути на сухпайках”.
Із бойових травм найчастіше трапляються контузії, на другому місці – уламкові і кульові поранення.
“Такий в мене був випадок, що наскрізь пройшло дві кулі і не зачепило ні одного важливого органа, ні кровотечі нічого”.
Володимир Лісовський заходить в районну лікарню. Дорогою до його кабінету – фото колег-лікарів, які також пішли на війну.
“Це наші працівники, які дехто служив, дехто ще служить. Лікар-анестезіолог, лікар-хірург, я. Всі на різних напрямках. З Олегом біля госпіталю в Запоріжжі чисто випадково зустрілися, я привіз бійців, він також так сконтактували. Защеміло”.
В кабінеті Володимира Лісовського – пакунки. Лікар розповідає, це медикаменти, які з початку війни допомагають закупити друзі та волонтери.
“Це і бинти, і лейкопластир, і перев’язувальні матеріали, вата, голки, шприци”.
Чоловік каже, на передовій дивує вміння бійців сміятися в найважчих обставинах
“Жартують. Тут живіт порвало, а вони жартують: “Щоб там нічого тільки б не зачепило, подивіться нормально!”. Куля висить збоку, а він каже ще кілометр пробіг, а всі ноги в уламках від гранатомета. Вони повинні бути впевненні, що якщо вони потрапляють до нас, якщо вони вже попали до нас, то вони будуть живі – це найбільше мене турбує”.
Володимир Лісовський. Фото: Суспільне Тернопіль
Зараз Володимир Лісовський – універсальний лікар.
“Були випадки, перші, коли думали, що інфаркт, а це просто були такі панічні атаки, панічні розлади. Але і це навчилися лікувати і виходити з тих атак. Війна вчить всього”.
Володимир Лісовський на кілька днів приїхав до Тернополя. Лікар каже, навіть вдома війна сниться щоночі.
“Був випадок – 12 людей потерпілих, троє поранених, один – смертельно поранений. Ця пам’ять, що він помер. Можливо, щось більше можна було б зробити. Воно осідає. Війна сниться, війна сниться кожну ніч. Завжди кажу хлопцям, коли лікар не зайнятий, або лікар добу спить – це дуже добре. Значить, на позиціях все нормально, поранених нема, всі здорові. Кажу, що завжди моліться, щоб лікар був не зайнятий”.
