У Михaйлівському coборі та на Мaйдані Нeзалeжності відбулaся церeмонія прoщання з eкснародним дeпутатом Oлегом Бaрною та його командиром Вaлерієм Дoроховим із 68 бригади. Вoни зaгинули, виконуючи штурмове зaвдання на Дoнеччині.
Про це повідомляє кореспондентка hromadske.
На прощанні були присутні родини бійців, п’ятий президент України Петро Порошенко із дружиною Мариною, однопартійці з «Європейської Солідарності», зокрема Ірина Геращенко, побратими Олега та Валерія — серед яких і той, якому вдалося вийти з того самого штурму живим.
Олег Барна загинув 17 квітня, напередодні свого 56-го дня народження.
Церемонія прощання розпочалася об 11:00 в Михайлівському золотоверхому соборі.
Священник у своєму слові наголосив, що воїни відійшли в період Воскресіння Христового. Вони відкинули страх і пішли відвойовувати нашу землю, і тепер ми маємо зробити все, щоби найвища жертва Олега та Валерія не була даремною.
Потім катафалки з тілами загиблих рушили до Майдану Незалежності. Там заспівали гімн України, виголосили патріотичні гасла. Слово брали Петро і Марина Порошенки, брат загиблого Олега Барни Степан, його дружина Ольга і сини Василь та Андрій. Його однодумці, зокрема Андрій Пастушенко «Сивий», командир батальйону ОУН.
Брат Степан сказав, що він ніколи не думав, що вивозитиме тіло рідного брата. Степан розповідав, що не завжди був однієї думки з братом, вони часто сперечалися, але завжди любили й поважали одне одного: «Не було тем, із яких у нас з ним не було дискусій. Але він точно любив Україну, він сам просився на війну». Степан згадав, що Олег Барна брав участь у Революції на граніті в 1990-х, у Помаранчевій революції у 2004-му, у Революції гідності, у 2014 році пішов в АТО, а з лютого 2022-го, попри інвалідність, домігся повернутися у військо. Степан подякував усім, хто прийшов вшанувати Олега. Барна буде похований на рідній Тернопільщині.
Андрій «Сивий» згадував службу Олега в АТО, коли той ішов на найнебезпечніші завдання.
Із натовпу вийшов знайомий побратим Олега. Він сказав, що не може говорити, адже має контузію, але зачитав вірша у пам’ять про полеглих.
Військовий 68 бригади, який був у бою з Олегом і Валерієм і вийшов зі штурму на Донеччині пораненим, теж узяв слово: «Степанович — це характер. У штурмові бригади ідуть тільки найкращі. Завдання, яке нам було поставлення, ми виконали і навіть більше. Ви, родини, можете гордитися своїми синами».
Сини подякували за виховання та навчання фізики. Дружина Олега побажала присутнім відновлення та перемоги України, родинам загиблих — сил, а іншим військовим — повернутися живими з війни. Вона теж згадувала запальний характер чоловіка: «Я казала йому: “Я з тобою живу, як на пороховій бочці”. І я знала, що вона вистрілить, але завжди вистрілить у правильний момент».
