Подружжя військовослужбовців Василинюків з Тернопільщини пережило складні випробування: дружина з донечкою опинилися в окупацію, а чоловік отримав поранення на фронті, довелося ампутувати ногу.
Тетяна (дівоче прізвище Басок) народилася і жила в Ланівцях. Закінчила Коропецьке військове училище. Вступила згодом до Тернопільського національного економічного університету. Навчається заочно. Її чоловік Павло Василинюк родом із Бучацького району (село Золотий Потік). Навчався в Національній академії сухопутних військ, а після закінчення мав відслужити п’ять років. За направленням потрапив у військову частину А1736, – розповідає Lannews.
Тетяна, слідуючи за чоловіком, у червні 2021 року підписала контракт із ЗСУ та вирушила разом із ним у Нову Каховку, що на Херсонщині. Там базувалася їхня військова частина.
Коли російська армія вторглася на Херсонщину й під окупацією опинилася Нова Каховка, Тетяна з маленькою Міланою була вдома, а чоловік на службі в Луганській області. Пригадує, що окупанти нишпорили по домівках, обшукували оселі, перевіряли документи. Жінці керівництво порадило знищити все, що могло б викликати підозру у ворогів щодо її причетності до служби в лавах ЗСУ. Ніхто з сусідів не виказав її.
Тетяна з дитиною місяць жила в окупації. Окрім хвилювань за життя дитини, своє і за чоловіка, вдома ще й закінчувались продуктові запаси. Кожен похід у магазин був ризикованим. Та ще й нелюди спустошували полиці в крамницях, товар не підвозили, вели себе по-варварськи.
Згодом друзі Павла допомогли вивезти його сім’ю. Днів п’ять вибиралися. На кожному ворожому блокпосту їх перевіряли, обшукували. Молода жінка хвилювалася за дитину. Дякувати Богові, благополучно залишили Херсонщину й приїхали в Ланівці.
Павло зі своїми побратимами та «Градами» працювали на Херсонщині, Донеччині, Луганщині. Неподалік Лисичанська, у населеному пункті Вовчоярівка, одного разу їх обстріляли ворожі «Гради». Це було в травні минулого року. 22-річний офіцер отримав осколкове поранення, в результаті якого втратив нижню кінцівку.
Волонтери-земляки із Бучача допомогли зібрати кошти на протезування. Тетяна була поруч з Павлом, коли його відправили в Америку. Кошти, які залишилися від збору на протез, мали піти воїну на оздоровлення та реабілітацію. Натомість подружжя вирішило передати частину з них на придбання тепловізора ланівчанину Сергієві Кравчуку, а за іншу частину купили своїм побратимам необхідні речі.
Тетяна й сама добряче відчула смак смертоносного пороху й побувала в горнилі війни у Лисичанську. Деякий час була при штабі поряд із чоловіком після поранення. Він офіцер, тож втрата ноги не стала приводом втрати роботи. Він залишається на службі. Наразі перебуває в Дніпрі в госпіталі, очікуючи висновків військово-лікарської комісії.
Як відомо, військові не вибирають місце роботи. За наказом командування 21-річна Тетяна разом із артилеристами сьогодні несе службу на Донеччині, на спекотному Бахмутському напрямку.
Тим часом маленька Мілана живе в Ланівцях. Бабусю і дідуся часто називає мамою і татом. Особливо зранку, спросоння дитя кличе маму. Їй лише трохи більше двох років, а вона вже бачила війну зсередини, ворога зблизька, жила в страху і постійному ризику серед нелюдів, пережила важку дорогу втечі з окупації. Зараз дівчинкою опікуються турботливі та люблячі бабуся з дідусем. Але мами з татом дитині не вистачає. Сумує за ними, але знає, що вони захисники і герої.
Автор: Наталя ГАМЕРА
