Оcтaннiй мicяць зaхiднa преca вcе чacтiше пише не лише прo пiдгoтoвку укрaїнcькoгo кoнтрнacтупу, a й прo пoдaльшi пoдiї. Пoлiтики, екcперти, журнaлicти нaтякaють, щo укрaїнcькa aрмiя, здiйcнивши нaвiть нaйуcпiшнiшу aтaку, не змoже звiльнити вcю Укрaїну.
Тoму пicля деoкупaцiї чacтини укрaїнcьких теритoрiй мoже нacтaти чac перегoвoрiв i пoзицiї cтoрiн зaлежaтимуть вiд тoгo, cкiльки Укрaїнa вiдвoює, a Рociя втрaтить. Фoкуc з’яcувaв, чи взaгaлi мoжливi тaкi перегoвoри i кoли мoжуть вiдбутиcя, пише “Фокус”.
Очевидно, що Захід, хай і не публічно, вже підштовхує Україну до мирних переговорів. Можливо, і не до прямих з РФ, а через посередників — умовно у Мінську-3 чи Стамбулі-2. Причина: багато хто в ЄС та США втомився від війни, а їхнім лідерам треба показати успішний результат — зупинити війну в Україні. І краще це зробити вже в 2023 році.
Українські ж експерти згодні: Україна може не витримати затяжної війни на виснаження, проте політично українській владі не вигідно йти на компроміси у той час як прозвучала заява про звільнення всіх територій.
Ефект стримування
“Україна ніколи не буде перемогою Росії. Ніколи”, — заявив президент Сполучених Штатів Джо Байден у Польщі, на наступний день після неочікуваного візиту до Києва. Кілька днів тому державний секретар США Ентоні Блінкен повторив, що Росія програє свою загарбницьку війну і висловив підтримку Україні в час підготовки до великого контрнаступу.
І таку позицію підтримують європейські колеги, які, можливо, не так чітко висловлюються, але заявлять про перевагу України. І ця ідея з’явилась не одразу після повномасштабного вторгнення, а згодом, коли стало очевидно, що Україна здатна опиратися “другій армії світу”.
У цьому контексті нині найбільш обговорювана тема — український контрнаступ. Деякі джерела навіть називали конкретну дату початку – 30 квітня 2023 року. Назагал потрапили документи, які свідчать: наступ буде здійснено українським 10-м оперативним корпусом, що складається з дев’яти бригад, які зараз переозброюються силами США та союзників. Щоправда, українська розвідка згодом спростувала інформацію, назвавши цифри нереальними, а інформацію – зібраною з відкритих джерел. Мовляв, лише вище командування України володіє інформацією, чи мають Збройні сили зараз вирішальну перевагу для атаки.
При тому, що іноземні партнери часто повторюють, що тільки Україні вирішувати, як виглядатиме перемога, насправді, міжнародники можуть бачити все інакше. І, перш за все, вони думають, що право рекомендувати, якою може бути перемога, їм дає той факт, що вони надають безпрецедентну підтримку — військову та фінансову. Іншими словами Захід прагне контролювати ескалацію, неприйнятну для нього. Тобто застерігати від повної поразки Росії з непередбачуваними наслідками.
Експерти допускають, коли американці та партнери по НАТО говорять, що все вирішуватиме Україна, вони мають на увазі те, що сили, застосовані в Україні, можуть бути винятково українські. Про втручання третьої сили, приміром, армії НАТО, не йдеться. Хоча в історії відомі випадки, коли після втручання ззовні війни припинялися. Так було у Сербії та Косово, коли у 1999 року сили НАТО обстріляли Белград. Але Росія, на відміну від Сербії – ядерна держава. Тому експерти не бачать сценарію, за якого західний альянс під проводом США активно атакував би Росію. Нині немає ні найменшої можливості, аби НАТО брало участь у неспровокованих діях проти Росії.
Політолог Віктор Бобиренко в коментарі Фокусу зазначає, що тема перемовин після контрнаступу прозвучала ще у грудні минулого року, коли президент Володимир Зеленський приїхав у Вашингтон та зустрівся з Байденом.
“Напередодні нового року міністр закордонних справ Дмитро Кулеба сказав, що Крим може бути звільнений не лише військовим шляхом, а й дипломатичним. І зараз подібні заяви з різних боків лунають все частіше. Тож, очевидно, що українська сторона також намагається зрозуміти, які допустимі межі компромісу прийнятні для українського суспільства”, — говорить Бобиренко.
Частиною таких роздумів може бути заява заступника керівника Офісу президента Андрія Сибіги, що Україна буде готова до переговорів щодо майбутнього тимчасово окупованого Криму з Росією, якщо Збройні сили України проведуть успішний контрнаступ та дійдуть до адмінкордону півострова з Херсонською областю.
“Якщо нам вдасться досягти наших стратегічних цілей на полі бою і коли ми будемо на адміністративному кордоні з Кримом, ми готові відкрити дипломатичну сторінку для обговорення цього питання… Це не означає, що ми виключаємо шлях звільнення (півострова – ред.) нашою армією”, — розповів він в інтервʼю Financial Times і згодом отримав порцію критики від суспільства та журналістів.
Тим часом у здатності України відбити напад Російської Федерації впевнені 82% українців. Про це свідчать результати опитування, проведеного Gradus Research.
Президентка Центру аналізу європейської політики у Вашингтоні Аліна Полякова під час обговорення варіантів політики США в Україні зазначає, що очевидно, Захід на цьому етапі зробив вибір: Україна отримує зброю, але її має вистачити для контрнаступу протягом весняного та літнього сезону.
“Очікується, що українці досягнуть серйозних успіхів в контрнаступі зі зброєю, яку вони зараз мають, а потім ми побачимо, де перебуватимуть восени. Тому що у США наближаються вибори, у Великій Британії відбуваються зміни. Росіяни добре усвідомлюють цю політичну динаміку, як і українці. А в нас немає бюджету на 2024 рік, тому ми не знаємо, що уряд США готовий буде дати українцям наступного року. Тож це дуже вирішальний рік”, — додає Полякова.
Віктор Бобиренко також передбачає, що активні дії на фронті можуть зупинитися восени 2023 року: “Тоді всі будуть намагатися організувати перемир’я. Так вигідно заходу, нас до цього будуть штовхати. За бразильським президентом виступлять ще десять, Орбан або Макрон щось розкаже, всякі науковці. Сценарій буде називатися: “Треба просто перестати стріляти”.
Переговорів за столом не уникнути
Генерал США, колишній командувач об’єднаних збройних сил НАТО в Європі Філіп Брідлав говорить, що всі конфлікти, справді, закінчуються за столом перемовин. Але ситуація дуже залежить від позицій на полі бою.
“Ми ще не впевнені, як можуть розвиватися події. Коли мене запитують, я зазвичай кажу, що ця війна закінчиться так, як цього хоче Захід. Західна політика абсолютно визначатиме, виграє Україна чи зазнає поразки”, — упевнений він. При цьому американський генерал говорить про дві стратегічні поразки Росії — на півночі, біля Києва, та північному сході від Харкова, згадує Херсонську і Запорізьку області: “Росіяни у розпалі оперативної поразки у Херсоні, яка була перервана зимою”, тактичну боротьбу в Бахмуті та навколо нього.
“Але успіхи України неможливі без підтримки Заходу”, — додає він. Тому бачить три можливі результати, які посадять зрештою сторони за стіл перемовин.
- Перший — Захід змінює свою політики поставок і дає все необхідне для української перемоги — тоді Україна визначить умови миру.
- Другий — міжнародники припиняють підтримку — Україна програє, а Росія встановить умови миру.
- Третій — Україна продовжує отримувати зброю лише для того, аби не програти.
“Найскладніше — це те, що станеться, якщо ми продовжуватимемо робити те, що робимо зараз, тобто забезпечувати їх достатньою кількістю, щоб залишатися на полі бою та залишатися боєздатними, але недостатньо для перемоги. Це набагато ризикованіший кінець. Але все одно умови на полі бою в той час стали б основою для укладення миру”, — додає генерал.
Очевидно, Росія намагається зберегти якомога більше вже захоплених територій, аби мати більш вигідні позиції під час перемовин.
“Ми зараз не знаємо, як для нас закінчиться контрнаступ, — коментує Бобиренко. — Але припустимо — ми відбиваємо південь, виходимо на Чонгар, зупиняємося біля Криму. Далі очевидно, що настане оперативна пауза — ми ж не зможемо наступати вічно. А під час неї що? Перемовини. До них нас точно будуть підштовхувати. Всі суспільства заморюються від війни, зокрема й наших союзників. На камери цього ніхто не скаже – ні Шольц, ні Макрон, ні Байден, але непублічно відмовлятимуть від повернення Криму, Донецька, Луганська — мовляв, там мільйони нелояльного до вас населення, тож, можливо, краще зупинитися. Скажуть: ми ведемо війська ООН на лінію розмежування, будем років п’ятдесят обговорювати питання: чий Крим? Зрештою лінія зіткнення стане такою демаркаційною лінією, як між Північною та Південною Кореєю, демілітаризованою зоною між територіями, контрольованими Україною та Росією”.
Проте дипломати говорять, що будь яке замороження конфлікту, зокрема, за умов введення миротворців, — на руку Путіну.
Дипломат, колишній постійний представник України в ООН Володимир Єльченко говорить, що нині питання миротворців неактуальне. Їх присутність, можливо, була важлива у 2015-2016 роках, коли така миротворча операція могла б призупинити розвиток тодішнього конфлікту. Нині їх присутність призведе до заморожування конфлікту, що є в інтересах РФ. Експерт пояснює: введення миротворців ООН, ЄС, НАТО ніколи не пропустить Росія, вона виступатиме за створення нового контингенту з представників, наприклад, Білорусі, Сирії, Еритреї чи Ірану.
Немає лінії (фронту) демаркації
Намагання посадити сторони за стіл переговорів, означатиме, що пауза після контрнаступу триватиме. Тоді війна перетвориться на затяжну боротьбу на виснаження — конфлікт буде заморожено, оголошено хитке перемир’я.
“Більш вірогідним сценарієм є затяжна боротьба, унаслідок якої обидві сторони будуть виснажені, але не бажатимуть визнати поразку, що призведе до замороженого конфлікту або можливого непростого перемир’я. Імовірність швидкого припинення бойових дій є малою”, — йдеться у матеріалі видання Al Jazeera, у якому журналісти також розмірковують, чим закінчиться війна в Україні.
І так буде доти, поки зберігатиметься режим Путіна.
Наразі президент Росії, який і був ініціатором повномасштабного вторгнення з ціллю захоплення України, не готовий зупинятися, бо ця війна для нього визначальна. Путін поставив на неї свою репутацію. І чим більше він програє, несе втрати, тим складніше йому відступити. Бо він звик перемагати, реалізуючи ідеї зберегти регіон під своєю владою. Так було у Чечні, Грузії, Молдові. Путіним керує бажання відновити імперський престиж Росії та виправити скоєнi, на його думку, історичні помилки.
Експерти зазначають, Путін свідомий, що поразка на полі бою може призвести до руйнації не тільки режиму, але й Росії. Так вже було у ХІХ столітті, коли Росія програла у Кримській війні, після чого могутність її почала згасати, і у ХХ, коли після поразки в Афганістані розпався Радянський Союз, основою якого і була Росія.
Водночас актуальним, але не закритим питанням залишається те, чи готовий Захід до повної поразки Путіна? Експерти неодноразово наголошували, що ні, адже на різних етапах світові лідери, незважаючи на заяви у підтримку України, намагалися зберегти Путіну обличчя.
Українська межа компромісу
“Але тепер противником сценарію щодо перемовин та перемир’я буде президент Володимир Зеленський. Він розуміє, що заморожування конфлікту призведе до спроби нормалізації життя, скасування воєнного стану, після чого мають відбутися вибори. Цієї осені парламентські, наступної весни — президентські. Але, зважаючи на підтримку у суспільстві ідеї перемоги України над Росією, українці не пробачать Зеленському, що Україна не повернула Крим, залишили Донецьку та Луганську області. У нас суспільство поки що готове воювати до переможного кінця. Відповідно будь-які мирні перемовини обрушать рейтинг Зеленського”, — зазначає Віктор Бобиренко.
Не будемо забувати, що в свій час президент заявив, що Україна не піде на перемовини з Росією до звільнення всіх територій, а надто не буде говорити з таким лідером як Володимир Путін.
Звісно, таке протистояння не може тривати вічно — ресурсів, людських та фінансових, не вистачить нікому. Тому як вихід — українська влада може продемонструвати бодай часткову перемогу. У тому, що будуть звільнені Херсонська та Запорізька області, в Україні ніхто не сумнівається.
“Зараз суспільство накручене, всі чекають контрнаступу, всі чекають дні, коли ж наші почнуть наступати, і всі очікують вдалий результат. Наша мрія цементує суспільство, воно пробачає Зеленському всі ляпи, — продовжує Бобиренко. — Політично Зеленському вигідно зайти в Крим. Тоді перемовини реально можуть стати ймовірними”.
Але експерт зазначає, що ймовірні — не значить реальні.
- По-перше, у самого Зеленського з’явилась реальна мрія — він хоче вийти на кордони 2013 року. І це, як зазначалось, резонує з думкою тотальної більшості українців.
- По-друге, настрої суспільства демонструють, що будь-які перемовини до звільнення всіх територій вважатимуться сепаратними.
Але у цей момент важливо згадати документи, які були злиті з Пентагона. Бо вони можуть вказувати на стримувальний фактор. У них є висновок, що навіть якщо Україна відвоює “значні” території та завдасть російським силам неприйнятних втрат, а це малоймовірно, на думку американської розвідки, до переговорів це не призведе. Для України, йдеться у документі, війна на виснаження призведе до розчарування всередині країни та “критики, яка підвищить ймовірність зміни керівництва”.
І навряд це на Банковій не усвідомлюють, саме тому, ймовірно, і намагаються знайти прийнятний варіант подальшого розвитку подій, коли Україна зможе заявити про перемогу, але ця перемога буде чимось прийнятним для Росії. І часу на розробку такої формули не так багато: чим більше триватиме війна, тим менше людей буде за війну до переможного кінця.
