Айтішник Андрій Семешкін із Харкова 24 лютого 2022 року вимушено переїхав до Тернополя з сімʼєю. За цей рік встиг збагнути і відчути різницю між двома містами, порівняти життя там і тут, тож поділився своїм досвідом. Харків з мільйонним населенням до війни та порівняно невеличкий Тернопіль — це міста з різною атмосферою та стилем життя.
“Напередодні повномасштабного вторгнення у моєму оточенні було багато чуток та обговорень головного питання: буде напад чи ні? Звісно, ми з дружиною і наша родина не дуже переймалися, бо, як і більшість українців тоді, просто не вірили в подібне, але активно слідкували за цією темою, – розповів Андрій ресурсу dou.
Компанія заздалегідь пропонувала фінансову підтримку процесу переїзду на захід України всім співробітникам, але це було більше як план «Б» – на «чорний день». Не дуже хотілося все кидати на невизначений період часу, піддаватися істерії, саджати сімʼю в машину та їхати в невідомість.
Вирішальний момент, як і для більшості з нас, трапився саме в перший день повномасштабного вторгнення. Ми прокинулись від дзвінків рідних посеред ночі, витратили ще декілька годин для того, щоб в це повірити, усвідомити та почати діяти.
Початковим планом було зібрати необхідні речі, доїхати до моїх батьків, які живуть поруч, та слідкувати за новинами. Поки пакував речі в машину, на рівні колін відчував вібрації від вибухів.
Дорога на захід
Коли початковий план виконали, вже була десь 9 година ранку. Якраз в цей час зʼявились перші новини про ворожу техніку на обʼїзній Харкова. Це був вирішальний момент, тому ми сіли в машину з моїми батьками, дружиною та 9-місячною дитиною і вирішили спробувати рушити на захід країни.
Чому спробувати? Тому що, на той час вже було багато чуток, що з міста не випускають. Проте, нам пощастило.
Дорога була дуже важкою, адже я був водієм-початківцем і їздив лише на невеликі відстані, не більше 100 км за одну поїздку. Забігаючи наперед, довелось проїхати близько 1,100 км за 23 години.
Величезні затори на виїзді з міста, та ще більші потім — від центральної частини нашої країни. Багато ДТП з летальними наслідками, адже на фоні стресу та втоми водії втрачали контроль над своїми автівками.
Пошук безпечного місця
Від початку, планували їхати в Івано-Франківськ. Поки були в дорозі, дружина шукала знайомих, хто готовий нас тимчасово прийняти, та радилась де/ куди краще. Таким чином визначили, що в Тернополі майже нема критичної військової інфраструктури, а значить прилітати туди не мало б нічого від росіян.
Ближче до вечора домовились з батьками наших знайомих про тимчасову зупинку. Це якраз була Тернопільська область. Через декілька днів поїхали далі, в інше село, де знайомі знайомих були готові нас розмістити в себе. Вирішили перші декілька місяців перечекати саме в селі, бо боялись обстрілів. Також можна додати на користь проживання там те, що постійні повітряні тривоги в місті не додавали б нам спокою.
Після двох місяців життя в селі ми почали вже відчувати загальне покращення морального стану та думками вирушили в напрямку життя у місті. Звісно, у Тернополі, бо там вже зʼявилися знайомі, та і один з моїх тиммейтів теж мав ті самі думки. А разом воно вже й веселіше.
Також ми розуміли, що вже дуже хочеться повернутись в більш звичне середовище, де можна займатись активним розвитком з малим, та й побут з ним же буде трохи простіший, ніж у приватному будинку.
Чудовим чином знайомі одного з мешканців будинку, де нас прийняли, мали вільну квартиру на Дружбі. То ж в один із разів, коли ми відвідували Тернопіль, вирішили одразу подивитись цю квартиру. Ми просто закохались в неї, коли побачили ціну, простір, та розташування біля затишного парку. Крім цього, господарі також були дуже приємні. Тож, рішення про переїзд ми прийняли швидко.
Життя в Тернополі
Перші тижні були про облаштування нового побуту, прокладання звичних маршрутів до цікавих закладів і торговельних центрів, вивчення потрібної номенклатури на кшталт прихованих парковок в центрі (яких, до речі, досить багато).
Повернутись до життя у великому місці було дуже приємно, Тернопіль швидко прийняв нас і все навколо сприяло тому, щоб дуже швидко звикнути до цього міста та комфортно почуватись.
Перші місяці в Тернополі, як, втім, і пізніші, можна сміливо назвати дивовижними! Свіже повітря, приємні люди, значно приємніші ціни, ніж в рідному місті. Був так приємно вражений, що навіть моя команда, коли дійшло до вибору локації нашого тимбілдінгу, проголосувала за Тернопіль.
Ще з цікавого — нарешті спробував кінезіологічні вправи. З нашим пасивним способом життя це дуже корисно, адже є можливість свідомо та під наглядом експертів правильно тренуватись. Також Тернопіль став першим містом, де я вирішив стати донором крові.
Розвиток ІТ-спільноти
Поки ми обживалися в новому для себе місті, в листопаді компанія відкрила повноцінний офіс у Тернополі. Це було важливо для мене з кількох причин. По-перше, офіс став порятунком у часи відключень світла. Скаржитись тут банально нема на що, але працювати в таких умовах дуже важко. Тому безмежно це ціную та вдячний.
По-друге, це живе спілкування та нові знайомства, які допомагають адаптуватися.
Офіс допоміг краще роззнайомитися з колегами, знайти нових людей. Так цей період для мене асоціюється з теплою спільнотою, активною практикою української мови, різними внутрішніми подіями.
Наприклад, вперше був на дні компанії саме в Тернополі. Також, тут отримав можливість дати офлайн-виступ — мав честь поділитися своїм досвідом на події для проєктних менеджерів «Однодумці», яку організовував SoftServe. Були дуже цікаві питання і класний досвід взагалі. Загалом наразі я час від часу даю лекції студентам в Тернопільському ЗУНУ.
Ціна життя в Тернополі
Жити в Тернополі — не дуже дорого. Стосовно цін на житло, з того що бачу та чую від знайомих, за $250-400 можна знайти 1-2 кімнатну квартиру з файним ремонтом та умовами.
Якщо ділитись улюбленими місцями, то «The River» та «На Небі» — мають високий рівень сервісу, але ціни на рівні довоєнних харківських, які є трохи високуватими для Тернополя. «Файне місто Тернопіль», «Ковчег», «Старий млин» трохи дешевше та простіше, але кухня у всіх закладах чудова. Є купа місць з крутезною шаурмою, в центрі дуже смачне морозиво.
Деякі медичні послуги, або такі забаганки, як IMAX екрани, при великому бажанні можна знаходити в більших містах поруч, але для мене це дрібниці.
Повертатися не можна залишитися
Тернопіль зараз для мене став звичним та рідним. Все досить близько і це дуже зручно з маленькою дитиною. З безперечних плюсів — приємні люди, доступні ціни, чисте повітря. У кожного міста є й свої мінуси, але під час воєнного стану, як на мене, їх тут просто немає.
Точно планую залишитися в Тернополі на довше. Мати таких «дивних» створінь росіян сусідами — небезпечно. До Харкова може добивати навіть арта. Знаю, що значна територія області ще замінована, що теж небезпечно. Інфраструктурні питання також залишаються, як-от опалення та інше.
Мій досвід в Тернополі навчив мене любити всю нашу країну, цінувати безпеку та спокій рідних. В якому саме місці України це буде — вже не таке важливе питання, як могло здаватись раніше.
