Фельдшер Центру екстреної медичної допомоги, студент Тернопільського медуніверситету Віталій Гакало два місяці провів у зоні бойових дій, рятуючи життя наших військових.
Віталій Гакало – студент тернопільського медуніверситету, а також фельдшер Центру екстреної медичної допомоги та медицини катастроф. Йому 21 і він – один з медиків-добровольців, які надають першу медичну допомогу нашим захисникам в зоні бойових дій, – пише Суспільне Тернопіль.
“Під час канікул я поїхав на війну, допомагати нашим воїнам, Україні боротися проти російських загарбників. Спочатку я був на реанімаційній бригаді, ми забирали найважчих зі стабілізаційного пункту в Бахмуті. Коли був на Лимані, то працював на стабілізаційному пункті, нам привозили бійців з лінії вогню і ми надавали їм допомогу”.
Віталій розповідає, перша його поїздка відбулася навесні 2022-го. Тоді шукали медиків-добровольців, які готові поїхати в Маріуполь та евакуювати поранених з “Азовсталі”.
“Росія зірвала цю евакуацію, але це був мій перший виїзд ближче до бойових дій. Після того я ще раз дуже хотів поїхати, допомагати хлопцям. Коли в нас було два місяці канікул, то я наперед знав, підготувався, документи всі підготував, закрив сесію і вночі вже їхав в Київ, на місце базування. Ми за три дні виїхали вже в Донецьку область”.
Віталій приєднався до Першого добровольчого медичного шпиталю імені Пирогова. Чоловік каже, надавав допомогу військовим із важкими пораненнями та працював під обстрілами.
“Я знав, що це мусить хтось робити, я це можу перенести, легко перейти і надавати допомогу. Можливо комусь це буде набагато важче сприймати різні ситуації, різні поранення. Бували такі моменти, коли за одну годину привозили 10-20 поранених бійців. Вони не просто приїхали, бо в них голова болить, чи живіт, вони або стікають кров’ю, або переломані кінцівки від осколків, вогнепальні переломи, яким треба негайна допомога. Був момент, коли на нас навели артилерію, це був “Ураган”, касета розірвалася прямо в нас в лікарні, десь за дві кімнати від мене, прокинувся, бачу – весь коридор, вся кімната в пилюці. Я просто спустився на низ на 1 поверх і допомагав пораненим, які були поранені від тих осколків”.
Віталій має куртку, в якій працював у зоні бойових дій. Він розповів про шеврони на ній.
“Шеврон ПДМШ мені подарував лікар. Ще один шеврон подарував боєць. Ми були біля Соледару, коли я вивозив їх в лікарню. Він мені по дорозі причепив і сказав, що нехай він буде з тобою. З одним бійцем з Тернополя я там познайомився, ми підтримуємо з ним контакт, він після поранення відновився і повернувся до виконання бойових завдань. Сподіваюся, після перемоги ми з ним побачимося”.
Віталій розповів про команди медиків-добровольців, з якими працював на війні.
“Кожен тобі незнайомий боєць або лікар, якого ти перший раз бачиш, як брат. І відчуття, що ти з ним дружиш багато років. Там все дуже просто, один одному допомагає, спілкується. Ніхто не знає, коли там буде останній день”.
Віталій каже, російські військові вбивають медиків навмисно, тому авто швидкої в зоні бойових дій маскують.
“Такі ж аналогічні швидкі були, така ж апаратура, обладнання, тільки перефарбовані в чорний або темно-зелений колір для маскування. Медики витягують багато бійців і якщо медика вбили, це означає, що комусь життя забереться, бо не буде кому надати допомогу. Ми коли возили з Бахмуту, там була дорога 6 кілометрів, яка напряму прострілювалася танками і перед нами були випадки, коли поранених забирали в лікарню, де з танка попадали в машину. Там дороги всі прострілюються, швидка там є пріоритет номер один з тактики військової”.
Найважче, говорить Віталій, коли бійці гинуть.
“Там вмирають молоді хлопці, по 19, 20 років, по 30 років. Вони віддають своє життя за кожного з нас. Коли стається так, що травма несумісна з життям, ти переглядаєш його речі, відкладаєш документи і так далі, знаходиш там записки від дітей. Розумію, що дитина більше не побачить свого тата, бо він віддав своє життя, щоб через деякий час його дитина і всі діти України жили в вільній Україні”.
Водночас були випадки, коли бійці залишалися живими попри смертельні поранення.
“Привезли нам одного бійця, де снайпер вистрілив прямо в голову. Куля пройшла всю голову і вийшла в потиличній ділянці, просто залишилася в шкірі. Що дивно, цей боєць був при свідомості, в нього були деякі порушення, але він вижив, поїхав на лікування. Коли це чую і спостерігаю, що Бог реально заступається за наших бійців”.
Зараз Віталій повернувся до роботи на швидкій та до навчання в університеті. На передовій він провів всі канікули. Коли приїхав в Тернопіль, то одразу пішов на пари. Чоловік розповів, як його змінила війна.
“Більш відповідально ставлюся до людей, які потребують допомоги. Бо розумію, якщо ми один одному не будемо допомагати, то просто розвалиться світ і вся мораль наша”.
