З фронту успішно повернувся Віталій Гакало – боєць-доброволець медичного фронту, фельдшер екстреної медичної допомоги, студент та просто людина з благородним серцем.
Про це повідомляє пресслужба “Центру екстреної медичної допомоги”.
Віталій Гакало – це цвіт нації та молода людина зі стержнем. Він ще з ранніх років розумів, що саме йому будувати своє майбутнє. І принциповим прагненням було робити це у своїй країні. Навіть професію юнак обрав таку, яка передбачає служіння людям. І ось йому лише 21 рік, а за плечами вже 2,5 роки натхненної праці фельдшером в Центрі екстреної медичної допомоги та медицини катастроф. Торувати цю стежку він почав настільки наполегливо та професійно, що швидко здобув повагу усього робочого колективу, а також підтримку у серйозному кроці назустріч до мрії – вступу до Тернопільського медичного університету ім. І. Горбачевського. Вже два роки хлопцю вдається поєднувати роботу з навчанням, але його натура змалку прагне у сам вир подій, щоб бути ще кориснішим, допомагати ще масштабніше, щоб надати ще трохи більше сенсу усьому тому, що відбувається навколо.
І ось восени у Віталія назріває нове важливе рішення – стати учасником Першого добровольчого мобільного шпиталю імені Миколи Пирогова. Це добровольче формування цивільних медиків-добровольців та допоміжного персоналу до надання медичної допомоги в зоні бойових дій на території України. Студент успішно завершив семестр в університеті і 24 листопада вирушив у саме пекло подій, де наші воїни світла щоденно дають відсіч московській навалі. Там він перебував до 31 січня, повернувшись ще більш мотивованим, зарядженим і готовим далі відстоювати свою громадську позицію. Центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф суттєво посприяв своєю матеріальною допомогою тому, щоб його працівник почувався фінансово захищеним та мав опору для здійснення своїх благородних задумів без втрат у цивільному житті.
Про свої два місяці на фронті Віталій розповідає максимально щиро і зворушливо. Історію всіх воїнів переживає, як свою власну. За кожним захисником, який був важко поранений чи навіть загинув, він бачить скорботу батьків та дітей, які досі чекають сина і тата додому. Щодня на позиції привозили від 30 до 100 бійців, які потребували стабілізації до евакуації. Тут хлопцю знадобився не лише його досвід роботи в швидкій допомозі, а й вся рішучість і стійкість духу, адже виявилося, що справжня війна зовсім не схожа на ту, яку так часто романтизують у фільмах, книгах чи комп’ютерних іграх.
Коли дивишся в очі Віталію Гакалу, то читаєш в них справжній маніфест життю. Саме такі люди народжуються, щоб підіймати майдани й розвивати свою країну. Вони становлять кістяк суспільства, який завжди вказує правильний напрям, куди б не дули вітри великої політики. Але, на жаль, саме їх зараз найбільше на передовій, де люта ненависть ворога викошує наших найгідніших синів і дочок. Сьогодні юнак повернувся до своїх звичних обов’язків у Тернопільському Центрі екстреної медичної допомоги та медицини катастроф, але навряд його бентежна душа знайде спокій у такому глибокому тилу у файному місті. Хочеться побажати Віталію успіхів у всіх його починаннях, а нам – такого ж завзяття і молодечої енергії, яка здатна зрушувати гори.
