Вже як пів року підприємство DELTA FOOD працює на Тернопільщині. Як це позначилося на виробництві й персоналі, що набула компанія, а що втратила, чи з’явилися в новому краї нові можливості – про все докладно розповів виконавчий директор Тарас Кутко.
– Якщо озирнутися назад, на 6 місяців роботи на Тернопільщині, які можете назвати знакові перемоги й успішне подолання складнощів?
Найперше, чим пишаємося, – ми зуміли організувати виробничий майданчик на новому місці, не зупиняючи процесу постачань продукції клієнтам. До того ж у найкоротші терміни. Це було мегазавдання.
Нам вдалося не лише втриматися на ринку, а й збільшити свої продажі.
Було багато інвестовано в нове обладнання. Щоб організувати процес виробництва, ми вклали не один мільйон гривень. Закупили дорогу систему очищення води – осмос, облаштували систему вентиляції. Придбали варильне обладнання, завдяки якому незабаром запустимо проєкт з виробництва кетчупів і соусів червоної групи. А ще 2 фасувальних станки.
Після переїзду в Тернопіль перед нами щодня поставали нові виклики: відсутність світла, проблеми з постачанням сировини, соняшникової олії, матеріалів. Тож ми вирішили мати 2 виробничих майданчики – в Запоріжжі й Тернополі, щоб диверсифікувати ризики. І це дійсно спрацювало!
Через вимкнення електрики довелося купити 2 генератори, які дають змогу автономно працювати як у Запоріжжі, так і в Тернополі.
– Ви самі з Тернополя і знаєте цей край. Чи відрізняється ведення бізнесу тут і в Запоріжжі?
Коли почали набирати персонал на Західній Україні, то помітили відмінність: працівників зі сходу простіше організувати, вони дисциплінованіші. Тоді як місцевих працівників треба більше мотивувати на роботу. Хоча працелюбні й ті, і ті в однаковій мірі. Чому так – не знаю. Ніби й можливості працювати за кордоном у тернопільчан зараз немає і якихось особливих фінансових надходжень, щоб обирати, вагатись, торгуватись – теж. Припускаю, це через те, що практично всі мають домашні господарства, які забезпечують мінімальну стабільність. Саме тому місцеві жителі спокійніше ставляться до роботи.
А от щодо взаємодії з місцевою владою, то проблем не було. Ми постійно з нею комунікуємо, бо Тернопільщина – це новий майданчик, тут потрібно вибудовувати зв’язки з різними органами, щоб вони допомагали спростити нам роботу. До нас доволі лояльно поставилися, пішли на зустріч. Можливо, через те, що ми релоковане підприємство.
– Якась частина співробітників приїхала з вами із Запоріжжя. Чи й досі ці люди працюють в компанії?
Більшість працівників, які переїхали в Тернопіль, залишаються тут працювати, за що ми їм дуже вдячні. Ці люди наразі є опорою, бо мають досвід, яким можуть поділитися з новими співробітниками. Для нас вони дуже цінні, й ми намагаємося зберегти їх.
– Які основні запити надходять від працівників?
Життя простішим не стає, тож в основному це збільшення матеріальної винагороди. А ще розв’язання питання, як дістатися до заводу. Поки ми самостійно організовуємо розвозку персоналу. Але наше виробництво розташоване в індустріальному парку, перспективи розвитку якого є важливим не лише для нашого підприємства, а і для регіону. Тож сподіваємося на допомогу влади в організації регулярних рейсів. Наявність міського транспорту допоможе людям з різними графіками робочого часу вчасно дістатися до роботи.
Далі є запит на організацію оптимальних умов праці. Оскільки ми продовжуємо будівництво й монтаж обладнання, в цеху й досі проводяться роботи, – це створює певний дискомфорт для персоналу.
Я розумію, що колектив новий, тож в мене теж є свій запит. Створити гарний мікроклімат в команді, а для цього треба сформувати її кістяк.
– А які цінності сповідує компанія стосовно ведення бізнесу, роботи з людьми?
Передусім робити якісний добрий продукт, який хочеться споживати самому, й при цьому зберегти всі традиції його виготовлення.
Велику увагу приділяємо роботі з персоналом. Люди є основною цінністю, без них ми нічого не варті. Без правильних людей не житиме й продукт.
Ми велика сім’я, і проводимо на роботі більше часу, ніж вдома. Тож треба забезпечити належні умови, щоб співробітнику було комфортно перебувати в цеху, він хотів працювати, був продуктивним. А результатом цього є відмінний продукт, ефективна робота й задоволений клієнт.
– Чи може підприємство бути містоформувальним? Які переваги отримуватимуть містяни від розвитку DELTA FOOD?
Щодо міста загалом, то ми сприяємо підвищенню його ділової активності, адже надаємо та створюємо робочі місця. В людей з’являється ресурс, яким вони можуть розпоряджатися. Це все збільшує грошову масу. А ще наше виробництво – це податки, що наповнюють міську казну й забезпечують соціальний сектор.
Тож чим більше буде таких підприємств, як наше, тим краще для міста й людей. Це створює конкуренцію робочих місць, що змушує роботодавців підіймати рівень зарплати. Це змушує бізнес рухатись, вдосконалюватися, щоб залишатися конкурентоспроможними на ринку.
Ми готові брати участь в розробленні чи впровадженні інфраструктурних проєктів міста. Виступати стейкхолдерами в проєктних університетських групах, де студенти-випускники, аспіранти опрацьовують теми менеджменту, управління персоналом, економіки підприємництва. Ми готові бути учасниками, надавати свою інфраструктуру, аби ці студенти, майбутні науковці, аналізували й удосконалювали процеси, які спонукатимуть такі підприємства, як наші, до розвитку.
– А як ви оцінюєте перспективи розвитку чи зміни в категорії майонезів у відповідь на запит споживачів? Є якісь нові тренди?
Наразі ринок майонезів нам зрозумілий, як і його перспективи. А от ринок соусів сьогодні достатньо динамічний. Молоде покоління людей не хоче витрачати час на приготування їжі, тому є запит на швидке харчування, в тому числі на готові соуси різних смаків. Ця категорія останніми роками дуже активно розвивається, тому нам є до чого прагнути та над чим працювати. Є за що боротися. Конкуренція сильна, ми не є лідерами ринку, але воліємо стати одним з них.
– Є зміни в споживанні майонезів і кетчупів через війну?
Якщо говорити конкретно про нас і з цієї позиції оцінювати ринок, то споживання продукції DELTA FOOD зросло! Навіть попри великий відтік населення за кордон через війну. Попри окуповані території, на яких ми мали хорошу представленість, і попри те, що ці регіони були лідерами в нашій компанії. Ми їх втратили, але нам вдалося реалізувати інші проєкти, зайти в низку національних і локальних мереж, знайти партнерів на тих територіях, де ми були слабо представлені. Також в нас з’явився експорт, це та ніша, яка була нами не зайнята і до війни майже не працювала.
– Щодо запуску червоної лінії. Як збираєтесь працювати, якщо не вистачатиме сировини? Або тоді відкриваються перспективи для інших регіонів чи малих фермерських угідь?
Сподіваюся, що Херсонський регіон буде деокупований і вдасться налагодити логістику постачання сировини звідти. На сьогодні правобережна частина звільнена, тому є перспектива, що частину врожаю в наступному сезоні ми отримаємо.
Але треба розуміти, що компанії, які виробляють кетчупи й соуси червоної групи, не стоять на місці й вже укладають контракти на постачання томатної пасти з країн Балкан, Іспанії, Ірану. Ми не виняток, тому будемо одними з гравців, що закуповують сировину за кордоном.
– А де берете сировину для майонезів?
Якщо говорити про яйця, то ми не використовуємо сирі. Застосовуємо висушений яєчний жовток, який проходить процес пастеризації. Робляться всі мікробіологічні аналізи, щоб бути певними у чистоті продукту. Адже при контакті з водою в ньому може розвиватися мікробіологія, яка псує продукт і робить непридатним до споживання.
Всі інгредієнти ми закуповуємо за кордоном. Яєчний жовток – в Австрії та Польщі, крохмаль – в Німеччині, Швеції, Австрії, тобто всі складові імпортні.
– Невже в нас такого не виготовляють?
Дивна річ. Україна – одна з найбільших виробників яєць, але в нас немає правильної технології виготовлення продукту, який ми використовуємо для виробництва майонезу. Є вітчизняна компанія, що робить висушений жовток, але він не стабільної якості. Якщо ж погано сформувалась емульсія, майонез вже зовсім не той.
Для нас це великий ризик і втрати, тому працюємо лише з тими компаніями, які здатні забезпечувати стабільну якість сировини. Україна – ресурсна держава, але стосовно перероблення продуктів, в нас не вистачає технологій, компетентності. Така ж ситуація, наприклад, з картоплею і кукурудзою. Ми є великими виробниками цих культур, але не маємо технологій їх перероблення.
Однак цукор і сіль ми закуповуємо вітчизняні.
– В останні кілька років на хвилі популярності здорового способу життя майонези і кетчупи набули перейшли в категорію нездорової їжі. Як вважаєте, чи дійсно це так чи це все ж таки міф?
Дійсно, ми звикли ставитися до майонезу як до шкідливої їжі. Та якщо розібратися в його складі, а це соняшникова олія, сіль, цукор, яйця, то можна побачити, що шкідливого в цьому продукті нічого немає. Тут питання в кількості споживання.
Ми всі багато говоримо, що треба дотримуватися правильного харчування. Але коли постає вибір – з’їсти щось здорове чи смачне, то у 8 випадках з 10 люди виберуть смачне, бо це емоція, те, чого не вистачає в наш важкий час. Тому, гадаю, споживати майонези й соуси будуть, тим більше в повсякденному житті ми все одно їх споживаємо – в салатах чи інших стравах, в яких цей продукт додається. Це все відносно.
– І наостанок традиційне питання про плани.
Подальший розвиток: ми збираємося розширювати сферу діяльності на Тернопільщині – маємо намір будувати завод з рафінації й дезодорації олії, а це нові робочі місця. Все залежатиме від того, як якісно ми вестимемо бізнес. Ми прагнемо за 5–10 років стати компанією рівня Nestle чи Unilever, які виготовляють широкий спектр товарів ринку. Наша мета – масштабуватися й не зупинятися лише на продуктах певного напрямку, а створювати класні товари високої якості, щоб поповнювався асортимент.
