Кожна втрата на фронті – кривава рана для України. А для громади, у якій жив військовий – то страшний біль, який не стихне ніколи.
Напередодні Різдва Козівську громаду блискавкою облетіла звістка: на Донеччині, поблизу Красногорівки загинув 24-річний житель Козови Фик Олег Васильович. Люди висловлювали співчуття радним Олега та не могли оговтатися від страшної новини. У віці 24 роки хлопець встиг зробити стільки добра, пише “Реально”.
Олег Фик мав активну життєву позицію, завжди знав що і для чого він робить, мав так багато мрій і планів! Змалечку ріс слухняним та допитливим, любив тварин, дбав про природу, проявляв велику цікавість до життя і світу. Про це говорять рідні, друзі, учителі, сусіди Олега. Він навчався у Козівській ЗОШ I-III ступенів №2. Дуже любив трудове навчання, бо йому подобалося створювати, бездоганно різьбив по дереву. Олег на відмінно закінчив навчання у Тернопільському вищому професійному училищі №4, добре проявив себе на практиці, а згодом і на роботі на цукровому заводі. Він завжди ставив собі високі цілі, прагнув більшого, хотів розвиватися. У 2018 році влаштувався на роботу і ресторан «Ковчег» у Тернополі. Як то кажуть, чудово давав собі раду. Наприкінці 2018 року Олега призвали в армію. Він і там добре проявив себе.
Кмітливий, активний, здібний до навчання хлопець склав тест у кінологічному центрі та почав опановувати професію кінолога. На подальшу службу Олега відправили уже не самого, а з вірною собакою Ельзою. Служба звела юнака з багатьма цікавими людьми, які згодом стали справжніми друзями. Саме в армії Олег почав багато читати. Коли була вільна хвилина, він витрачав її на літературу. Сам хлопець завжди з усмішкою казав, що у школі не любив читати, але після її закінчення перечитав усю шкільну програму з літератури. Купував книжки, підбирав їх ретельно, відповідно до своїх зацікавлень. Найбільше любив історичну літературу, мріяв зібрати свою бібліотеку. Часто в житті використовував цитати з творів Василя Стуса, Лесі Українки, Ліни Костенко. Так формувалась його велика любов до України, розуміння важливості її суверенності та незалежності.
Після армії Олег Фик став студентом Бережанського агротехнічного інституту, кафедра екології. Паралельно працював в автомайстерні у Козові. Добре навчався і добре працював. Намагався робити все досконало, тому до нього приїздили з усіх околиць за допомогою. Таким був Олег! Йому був потрібний постійний ріст. Тому хлопець поїхав у Польщу, де працював на заводі за фахом. Він мав так багато мрій, він так багато та успішно працював для їх втілення!
24 лютого змінило кожного з нас. Олег з його характером та світоглядом не зміг залишатися бездіяльним, не розгубився, не зачаївся, не впав у розпач. Він майже одразу повернувся додому та пішов добровольцем у військкомат. Ні вмовляння, ні страхи рідних за нього, не зупинили Олега. Він ішов за покликом свого гарячого серця та холодного розуму. Був Українцем не тільки на словах, а й на ділі. Олег пройшов підготовку у Теребовлі й одразу став у перші ряди захисників, ніс свою службу з честю. Ніколи не скаржився, не сказав ні слова, що йому погано чи важко, ніколи не шкодував про свій вибір! Навпаки, перебуваючи у зоні бойових дій заспокоював рідних, підбадьорював їх, навіть жартував. Він був Воїном – спокійним та виваженим у своїх рішеннях впевненим у тому, що робить.
Під час короткої відпустки в серпні набив собі тату у вигляді напису «Воля України або смерть». Хоча рідні просили не робити цього, бо чули, якою страшною загрозою може бути таке татуювання у випадку полону. У той же період хлопець засвідчив заявою свою згоду на трансплантацію його органів у випадку смерті. Такий він був безстрашний та самовідданий. Так він прагнув бути корисним людям. Кажуть, що добрі слова говорять про людину після її смерті. Але про Олега їх говорили й за життя! Він був люблячим лагідним сином, чуйним братом і найкращим другом. З усіма знаходив спільну мову, знав коли і як себе поводити, був толерантним і дуже розумним. Олег у всьому був найкращим: прицільно стріляв, раціонально мислив, сміливо мріяв. Кожну справу, яку починав, доводив до кінця, бо мав працьовиті руки та наполегливий характер. То ж ми усі маємо обов’язок завершити цю війну Перемогою, зробити усе можливе, щоб наблизити день знищення ворога! Заради себе і заради кожного, хто поліг у цій страшній жорстокій війні.
В останньому повідомленні вітаючи сестричку Марію з Днем народження, Олег сказав: «І пам’ятай, що ти завжди можеш на мене покластися, що я завжди поруч. Дуже-дуже безмежно тебе люблю, цілую та обнімаю. Бережи себе».
Олежик загинув 3 січня 2023 року на бойовому завданні. Загинув від рук безжальних мерзенних істот, які вдерлися у нашу країну. За ним гірко ридає мама Марія і тато Василь, брат, сестра, бабуся, хрещені батьки та їх родини. За ним ридає уся Козівщина, кожен хто знав його і кожен, хто має серце. На своїй сторінці сестра Марія Написала зворушливі слова про дорогого братика: «Олежик завжди буде для мене взірцем ввічливості, доброти, розуму, кмітливості, любові, відданості своїй справі, та наполегливості. Це людина, яка могла розвінчувати будь-які сумніви та страхи. Його поради завжди були влучними та доцільними. Завжди дотримувався слова, був рішучий та завжди допомагав. Душа компанії, умів розвеселити, знав як себе повести, був найкращою людиною».
Спи спокійно, хлопче! Ми дякуємо тобі і будемо берегти світлу пам’ять про тебе, доки будемо жити! Вічна пам’ять і вічна слава Герою України!
Автор: Галина Заболотна
Інформація записана зі слів рідних Фото з відкритих соцмереж сестри Марії Фик
