У кузні збаражчанина Віталія Решнюка безперервно кипить робота: майстер ріже метал, випалює його на вогні, зварює. Вже за кілька годин з’являється «буржуйка».
Далі ці пічки прямують на передову, щоби зігрівати наших захисників, пише Сільський Господар.
Щодня – по «буржуйці»
До волонтерського фронту Віталій долучився ще 2014 року. Тоді він також робив «буржуйки» для воїнів у зоні АТО. У перші дні повномасштабної війни почав виготовляти «їжаки». Одночасно кував скоби для укріплення бліндажів. Уже відправив на фронт понад дві тисячі таких металевих деталей.
«Буржуйки» дуже потрібні нашим хлопцям, бо вони і зігріють, і їсти на них можна приготувати, – каже Віталій. – Це одне з першочергових замовлень із передової. Тому працюю з усіх сил. Кожного дня виготовляю «буржуйку». Вже понад пів сотні відправив на фронт. Робити їх нескладно, головне, щоби було з чого. Деякі деталі приносять люди, щось купую сам. Багато допомагає громадська організація «Максимівська ініціатива» та церква Успіння Пресвятої Богородиці з її духовним наставником отцем Романом Сливкою. На днях відправив на фронт для випробування польову піч. Це таке собі моє ноу-хау. Вона дещо подібна до духовки. У ній можна навіть м’ясо запікати. Або ж поставити всередину каструлю і готувати гарячі страви або просто наповнити піч водою. Тоді вона буде довше зберігати тепло. Тепер чекаю відповіді від хлопців. Якщо вони схвалять пічку, то буду робити такі на фронт.
Волонтерить вся сім’я
Перемогу України наближає вся сім’я Віталія Решнюка. Дружина Ольга, завучка і вчителька початкових класів Збаразької школи №1, також волонтерить із перших днів. Разом із іншими жінками плете маскувальні сітки, допомагає вимушеним переселенцям. Доньки Віталія та Ольги Христина і Соломійка теж волонтерять – беруть участь у благодійних концертах на підтримку ЗСУ.
Змінив баян на ковадло
Цікаво, що Віталій взяв до рук ковадло лише десять років тому. У дитинстві він мріяв стати музикантом. Тому вступив до Теребовлянського училища культури і мистецтв, де отримав диплом професійного баяніста і керівника оркестру та хору. Потім навчався у Тернопільському педагогічному університеті. Викладав музику у Тернопільській школі № 21. Однак вчительської зарплати не вистачало для утримання молодої сім’ї. Тому Віталію довелося залишити школу і піти на будівництво. Там він і познайомився з ковальством і навчився зварювати метал. Згодом працював на місцевому підприємстві у Стриївці поблизу Збаража. А п’ять років тому сам збудував кузню, власноруч виготовив необхідні інструменти і тепер професійно займається ковальством.
Може, то гени зіграли свою роль, бо мій прадід Дмитро також був ковалем, – розповідає Віталій. – Хто б міг колись подумати, що я працюватиму з металом. Музика завжди була моєю стихією. У студентські роки я грав на весіллях. У моїй хаті постійно лунала пісня, бо у нас вся родина співуча. Тато, хоч і має інженерну освіту, також грає на баяні. І доньки мої захоплюються музикою. Зі старшою Христинкою ми співаємо у церковному хорі. Молодша Соломійка відвідує танцювальний гурток. Музика надихає мене до праці.
Віталій із легкістю «підкорює вогнем» залізо і творить із нього огорожі, ворота, хвіртки, лавки, гойдалки, навіси, садові ліхтарі, поруччя. З-під його рук із холодного металу розквітають троянди і витончені візерунки. Вироби ковальської майстерності можна побачити не лише у дворах і помешканнях збаражан. Вони є у жителів сусідніх сіл і міст, а також у школах і церквах.
Працюю, не покладаючи сил, бо треба і про сім’ю дбати, і про державу, сплачуючи вчасно податки, і про наших захисників, – говорить Віталій. – Нелегка це справа. Але коли вона улюблена, то все вдається. Такий час, що треба працювати багато, незважаючи на труднощі. Ми ж, українці – сильні, а значить – непереможні!
Авторка: Марія Безкоровайна
Фото Сільського Господаря
