За даними Норвезької імміграційної служби, станом на 2021 рік в країні проживало майже 7700 етнічних українців. Прем’єр-міністр Норвегії у своєму виступі в парламенті сказав, що цього року до них доєдналось 30 тисяч людей, що врятувались від війни з росією. Голова української громади в Норвегії Наталія Луцик, яка родом із Тернопільщини, розповіла, як норвежці миттєво включились у волонтерство, а наша діаспора уже 9 місяців щодня ходить на протести до російського посольства та адаптує переселенців.
З Тернопільщини – до Осло
Наталя Луцик працює вчителькою в місті Драммен. Жінка родом з Ланівців Тернопільської області, а на дозвіллі волонтерить як голова Української громади в Норвегії.
“Cвого часу я приїхала за програмою культурного обміну Au pair. Зазвичай вона для молоді до 28 років з можливістю проживати в норвезьких сім’ях, а також навчатись. Я якраз закінчила бакалаврат в Україні, а в перерві вирішила підучити мову та подорожувати. В цій північній країні я уже 17 повних років, приїхала в 2005”, – розповідає жінка “Евакуація.City”.
З українською громадою Наталія випадково познайомилась в перший же рік, навіть відвідала українське Різдво в Норвегії. А потім на 10 років це знайомство призабулось – молода жінка вчилась, шукала роботу та облаштовувала свій побут. Проте після народження дітей інтерес повернувся – з пошуками української спільноти для них.
Українська недільна школа “Кобзар”
“Коли діти почали ходити в суботній “Кобзар”, мене і саму активно запросили туди вчителювати. А згодом, якось природньо – і в управління. Зараз у нас існує 11 громад по всій країні”, – говорить жінка.
Наталя розповідає, що діаспора до повномасштабної війни виконувала роль посередниці поміж норвезькими урядовими організаціями та українцями, намагалась зберегти та популяризувати українську культуру в північній країні.
“Нам було важливо передати її нашим дітям та молодшому поколінню загалом. Ми відзначали українські свята – Миколая, Різдво, Великдень. Брали участь у культурних фестивалях – свого часу був створений танцювальний колектив, зараз діє вокальний ансамбль, українська суботня школа. Класична така діаспоральна історія”, – розповідає жінка.
Норвегія протестує
24 лютого правила змінились – о шостій ранку діаспоряни почули про початок повномасштабного вторгнення, а вже об 11 українці вийшли на мітинг перед російським посольством в Осло. Протести стали щоденними і продовжуються до сьогодні – українські норвежці взяли лише 2 вихідні за весь час: на Великдень та День норвезької конституції. Кожного вечора, впродовж дев’яти місяців, після закінчення робочих обов’язків, українці виходять на вулиці Осло та крокують від норвезького парламенту до російського посольства.
Кожного дня українські норвежці виходять на мітинг до російського посольства
“Так ми досить видимі для суспільства. Не треба забувати, що для норвежців життя продовжується – люди відволікаються від війни у своїх буднях. А наша справа – нагадувати. У нас є типові вимоги: допомогти зброєю, підтримати гуманітарною і медичною допомогою, зупинити будь-які зв’язки з росією.
У нас щоразу є сценарій мітингу, ми запрошуємо норвезьких політиків та відомих людей. Це велика щоденна робота”, – пояснює Наталя.
На великі пам’ятні дати – 100 днів війни чи річницю трагедії Голодомору, українські діаспоряни проводять акції і в інших містах північної країни. Проте Осло лишається серцем щоденної боротьби за увагу норвежців.
Переселенці і норвезьке національне волонтерство
“Норвегія – мультинаціональна країна. Вони звикли приймати біженців. І звикли інтегрувати інші національності у своє суспільство. Але такої великої хвилі все ж не очікували – раніше біженці планово приїжджали за домовленістю з іншими країнами. А тут все відбулось дуже швидко, і не відразу урядовці могли надати інформацію українцям: куди збиратись, як діяти. Система не була налаштована на такий стрес.
Але не треба забувати, що в Норвегії дуже популярне волонтерство. Це частина національної культури. Чи прийняти людей після війни в Сирії, чи зібратися на Лесбос і рятувати біженців; чи їхати в Африку і допомагати місцевим дітям.
І, зокрема, в ситуації з нашою кризою переселенців, ми також це побачили. Були донати від різних організацій, створення безлічі мовних кафе. Пенсіонери і студенти волонтерять вихідними або вечорами. Люди добровільно зустрічаються з евакуйованими, пробують передати їм норвезьку мову. Створили центри так званих гуманітарних магазинів. Віддам, передам, привезу – скажіть, що вам треба, я дістану – це типово норвезьке. І це масово. Та хвиля, яка досі не стихла. Донати трохи припинились, а ось це “я маю, я віддам” – воно є і досі”, – розповідає Наталя.
Сама діаспора розділила свою допомогу Україні на дві частини: роботу з переселенцями та збір гуманітарних вантажів як для цивільних, так і для військових.
Допомога цивільним
“Як тільки почалась хвиля біженців, ми створили 5-6 координаційних груп. Учасниками деяких з них були українці, які самі переселенці, але зголосились, бо мають професійні навички”, – пояснює жінка.
Ще одна група волонтерів допомагає переселенцям матеріально – їздять до центрів проживання та опікуються побутовими потребами.
“Третє, що пізніше з’явилось – це інформаційна підтримка. Група, яка займається інтеграцією. Вони подались на грант, щоб організувати активний відпочинок для переселенців, їздили з ними в норвезькі гори, робили дітям літній табір. Тобто це волонтери, які займаються інтеграцією, знайомлять з околицями, розповідають, як тут зі школою, садками і службою захисту дітей”, – розповідає Наталя.
Згідно з законами Норвегії, ніхто з громадян королівства не має права підтримувати армію іншої країни. Тому наша діаспора тут не може надсилати бронежилети, каски, дрони чи зброю – але збирає на берці, тактичну медицину чи допомогу внутрішнім переселенцям, яким розбомбили будинки.
Кілька годин позаробочого часу Наталія і її громада щодня віддають волонтерству. Жінка хоч і жаліє, що її власна родина щодня недоотримує від неї увагу, все одно вважає, що робить правильні речі, які потрібні державі.
“Я дійсно зацінила можливість познайомитись з більшою кількістю людей, бо це цікаво. Людей харизматичних, і амбітних, які дуже багато чого досягли, з яких можна брати приклад. Громада дає мені можливість спілкуватись, знайти той шматочок України, якого я в Норвегії не маю.
Якщо сьогодні не робити достатньо, завтра може бути вже запізно. Якщо ми зараз програємо Україну, то скільки десятків років коштуватиме відвоювати її назад – невідомо. Так що ловимо момент – і працюємо. Стільки, скільки можемо”, – завершує розмову Наталія.
