Завідувачка Бучацького дошкільного навчального закладу «Пролісок», депутатка Чортківської районної ради від нашої команди Тетяна Слободян із перших днів масштабного вторгнення допомагала внутрішньо переміщеним особам. У приміщенні дитячого садка мешкало більше сотні переселенців, які змушені були через обстріли покинути свої домівки. У закладі надали їм прихисток, харчі, допомогли адаптуватися.
У щоденній круговерті клопотів Тетяна не мала часу на перепочинок. Завжди потрібно було щось знайти, вирішити, налагодити. Познайомилася з багатьма волонтерами та військовими. Водночас у цьому вирі тривог і турботи про інших доля віддячила їй за добре серце — зустріла своє кохання, – пише “НОВА…”.
З Іваном з Івано-Франківщини Тетяна познайомилася у березні цього року в соцмережі. Через два місяці одружилися.
“Познайомилися несподівано. «Привіт!» — написав. Так почалося наше спілкування, — ділиться особистим Тетяна. — Іван несе службу в складі батальйону охорони. Пішов добровольцем 1 березня — саме на свій день народження. «Тата призвали. А моя повістка де?» — запитав у представників військкомату. «Не хвилюйся — ще принесуть», — відповіли. «У тата поганий зір, а мене молодого не беруть…» — трохи обурився. Склав речі й подався. «Якщо не я, то хто?!» — часто повторює Іван. Якщо не дати відсіч ворогу, то він присуне і в наші міста та села й чинитиме звірства. Чоловік не мав військового досвіду, здобуває на війні, як і більшість українських воїнів. Ми зобов’язані захистити рідну землю!
Дитячий садок у Бучачі був прихистком для переселенців у перші місяці масштабної війни. Як тільки в громаду приїхали родини внутрішньо переміщених осіб, міський голова Віталій Фреяк зателефонував і запитав, чи могли б ми прийняти людей у закладі. Звичайно, що відразу погодилися! Спільними зусиллями із заступницею міського голови Оленою Сурм’як робили все можливе, щоб переселенці відійшли від пережитого шоку, мали все необхідне. Небайдужі бучаччани приносили продукти, щоразу намагалися чимось підтримати. Влітку дитсадок відновив роботу, тож справ вистачає. Паралельно стараюся разом із бучацькими волонтерами допомагати військовим. Підтримую побратимів Івана. «Ти — мій Ангел-охоронець! Мої крила!» — радіє чоловік. Війна кардинально змінила моє життя… Як дружина військового, звісно, хвилююся, але розумію, що майбутнє України і кожного українця нині — в руках наших захисників. «Все буде добре!» — запевняє Іван. Довіряю! І знаю, що на все — воля Божа”.
