Кожен українець відчув, як московський ворог вдерся у наші життя та зруйнував багато важливого, цінного для нас. У когось «посипалися» плани, комусь зруйнували дім, а скільки тих, хто втратив найближчих людей чи й своє життя. Нема в Україні людини, яку б не зачепили реалії війни.
Однак якою б трагічною не була реальність, треба жити далі. Особливо, якщо йдеться про цілі громади. Про те, як вплинула війна на життя у Козівській громаді, розповів газеті “Сільський господар плюс” голова ТГ Сергій Добалюк.
– Пане Сергію, як вплинула на життя Козівської громади міграційна хвиля, спровокована ворогом?
– Скажу одразу – це питання у нас врегульоване і залишається пріоритетним. Людяність понад усе. З перших днів весни у наш регіон почали прибувати жителі Маріуполя, Запоріжжя, Київщини, Донеччини, Харківщини, Чернігівщини, Херсонщини. Понад три тисячі людей утікали від куль і руйнування. Молодші привозили родини у безпечні місця, а самі поверталися назад. На сьогодні багато хто вже повернувся додому, оскільки ЗСУ звільнили значну частину територій. Однак, ми розуміємо, що є ті, чий дім зруйнований. Їм просто нема куди повертатися.
– Скільки внутрішньо переміщених осіб нині живуть у Козівській громаді?
– Орієнтовно дві тисячі.. Це люди, які приїхали до родичів, друзів, знайомих як у Козову, так і в села нашої громади. Прихисток для них ми шукали скрізь: приватні садиби, багатоквартирні будинки, комунальні установи. Багато благодійних організацій допомагають продуктовими наборами, гігієнічними засобами, дитячим харчуванням (організації Товариства Червоного Хреста, благодійні організації «Покрова», «Рокада», «Карітас», WCK, інші). Дбаємо про те, щоби люди, які позбавлені дому, були забезпечені усіма необхідними умовами для комфортного проживання – харчами, побутовою технікою, одягом.
– Як готується Козівська громада до зими?
– Очевидно, буде непростий період. Бачимо, що ворог діє підступно, руйнує інфраструктуру, щоби нас залякати та зламати. Але ми вистоїмо. Якщо військові стримують ворога на фронті, то ми робимо усе можливе, аби забезпечити життєдіяльність громади у тилу. Проводимо тендери на закупівлю потужних генераторів. Заплановано створення кількох громадських точок обігріву у приміщеннях, куди кожен зможе прийти погрітися. Лікарня – на автономному забезпеченні електроенергією. З керівниками освітніх закладів обговорили план дій щодо убезпечення системи опалення у разі відсутності електроенергії впродовж кількох днів.
– Які заплановані на 2022 рік проєкти вдалося реалізувати?
– Одним із найважливіших питань громади є дороги. У 2022 році ми провели на кількох ділянках ямковий ремонт, який був затверджений обласною військовою адміністрацією. На цей рік планували зробити п’ять ділянок (ремонт різного рівня: від так званого «ямкового» до капітального). Але війна вносить корективи. Вдалося покласти 350 метрів асфальтового покриття дорожнього полотна та відновити 700 метрів бордюру. Це перехідний проєкт, який завершимо наступного року. З жовтня після кількарічної перерви відновив роботу Козівський цукровий завод. А це понад 100 робочих місць і стабільне наповнення бюджету. Як керівник громади, висловлюю подяку аграріям, які забезпечили завод сировиною та підтримали розвиток цукрової галузі у регіоні. Крім селища Козова у нас в громаді 36 сіл. У декількох з них підсипали щебеневою сумішшю дороги, провели грейдерування. У Ценеві встановили вуличне освітлення. Підтримуємо благоустрій на всіх кладовищах у населених пунктах громади. Є багато проєктів, які обов’язково реалізуємо після війни саме у селах. Нині головне завдання – вистояти та пережити зиму.
– У Козові є дендропарк, закладений ще у 1960 році. Він має певну краєзнавчу цінність. Тут росте більш як сотня дерев і чагарників, зокрема, ті, що належать до Червоної книги України. З початку заснування у парку діяв фонтан, який згодом був занедбаний. Чи працює нині фонтан у «Лісовій пісні»?
– Я народився і виріс у тій частині Козови, яку місцеві називають селищем цукровиків. Тут живуть мої батьки, друзі, тому знаю кожен куточок, кожну стежку. Парк немалий – майже три гектари. Для мене було справою честі привести його до ладу. Минулого року ми організували тут масштабну толоку, ґрунтовно все розчистили і підтримуємо порядок. Установили ліхтарі, відновили озерце і кладку, пофарбували географічний майданчик. Я виконав обіцянку, яку дав людям, але залишалося відновити фонтан. Це було непросте завдання, оскільки його фактично довелося робити «з нуля». На його місці був насип, на якому зробили клумбу. Квітів і дерев у парку багато, а от фонтан – це особливість! Я поставив собі за мету не витрачати на нього бюджетні кошти. І почалася робота. Спільними силами з КП «Благоустрій» (керівник Андрій Корпак) та за сприяння підприємців Ігоря Сеньківського і Володимира Чикоти придбали матеріали, залили моноліт, провели воду, фонтан готовий до роботи. Навесні водограй буде працювати і дарувати людям радість.
– Які ще особливі місця є у Козові?
– Родзинка Козови – річка Коропець та острівок, який з’єднаний із вулицями селища місточками. Торік мешканці зібралися на толоку і прибрали цю частину, усе розчистили. Коли у березні звільнили героїчні Бучу, Гостомель, Ірпінь – наші волонтери поїхали туди з матеріальною допомогою від Козівщини. Від побаченого буквально стискалося серце. Хотілося не тільки допомогти, вшанувати і підтримати ті міста. Ми вирішили посадити на цьому острівку деревця та назвати їх іменами міст-героїв. На той час у Козові оселився чоловік із Харкова. Він запропонував свою допомогу. «Чим можу бути корисним? Я скульптор», – сказав, коли прийшов у селищну раду. Його ідея створення меморіалу у вигляді долонь усім сподобалася. Ми надали матеріали, і задум став реальністю. Тоді у мене виникла ідея посадити «у долонях» калину як дерево життя. Це символічно, щоби люди приходили сюди і пам’ятали, що ми поєднані з кожним містом України, співпереживаємо та поділяємо їх тривоги, мрії, почуття.
Розмовляла Галина ЗАБОЛОТНА
