Заступник командира дивізіону, 25-річний капітан на псевдо “Скіф”, служить у тернопільській 44-ій бригаді імені Данила Апостола.
Військовий розповів, що за 9 місяців війни, вони пройшли практично усю лінію зіткнення, крім Херсонської області, пише 20 хвилин Тернопіль.
“Заїхали на позиції, зупинилися біля іншого артилерійського підрозділу, по них якраз цілилися окупанти, та влучили по нас, — розповідає Скіф. — Ми ще й стояли між двома лініями електропередач, обидві завалилися. Все довкола горіло, ми ховалися по ямах. На щастя, ніхто не постраждав. Посміялися і продовжили виконувати роботу”.
Та це вже був розпал війни. А до цього — Балаклія, Куп’янськ, Ізюм, Оскіл.
Почалася війна для підрозділу Скіфа з Житомира, там мокші обстрілювали позиції наших військових ракетами. Та найважче, за його словами, на Сході: обстріли інтенсивніші, роботи у хлопців більше і постійні зміни позицій.
За дев’ять місяців пройшли практично усю лінію зіткнення крім Херсонської області.
Складність боїв всюди була різною, та страху смерті не було ніде.
Скрізь Скіфа супроводжував прекрасний колектив, де кожен знає свою роботу і готовий підтримати один одного в будь-яку мить.
Щасливий, що усі залишилися живі і неушкоджені.
На думку Скіфа, в його підрозділі — найбільш різноманітні професії. Серед них були і художники. У вільний час любили малювати. Малювали війну і дівчат — простим олівчиком, маленькі ескізи. Любили тварин. Один із розрахунків завжди возив з собою котів, навіть пологи приймали на спальнику.
Усі розрахунки мали свої назви.
“Був спецпідрозділ «Чорні дрозди», — перераховує Скіф, — «Бродяги» і «Буряти», бо позивний старшого Бурий. Всі разом — це була одна сім’я, одна команда. Небезпека була скрізь. Проїжджали через заміновані поля, займали вогневі позиції поруч зі стрілецькою стріляниною, ворожі літаки літали над головами. Нам кидали безпечні маршрути, ми вночі їхали не з’їжджаючи ні на метр, — пригадує Скіф. — Їхали в повній темряві, не вмикаючи фар”.
За словами військового, на Харківщині часто міняли позиції, роботи було дуже багато.
Старалися вкопуватися, щоб не стріляти з однієї позиції.
А кожен переїзд, за словами військового, — це цілий ряд обов’язків: забрати гармату з бойовим складом, вибрати нову позицію, зайняти її, облаштувати і, власне, вести вогонь. Працювали тільки на нових, сучасних гарматах.
Саме тут, за словами Скіфа, було найскладніше: не спали, не їли, не милися, але бачили успіхи і були задоволені роботою.
Про влучання пілоти скидають командирам відео. Скіф завжди своїм артилеристам показував результати.
“Я казав хлопцям:«Кожна маленька перемога, як крок до великої. Чим більше таких кроків, тим швидше ми переможемо», тому кожен старався виконувати свою задачу по максимуму”. — додав командир.
Підрозділ Скіфа завжди виділявся успіхами. За це і нагороджений двома орденами Богдана Хмельницького ІІ та ІІІ ступенів.
