Олександр Сабадаш переїхав до Кременця шість місяців тому. Музикант-гітарист тепер частіше бере у руки матеріали для плетіння маскувальних сіток, аніж свій музичний інструмент та допомагає волонтерам у місцевому будинку культури. Іноді долучається до організації та проведення заходів у громаді. Бо того, чим жив дуже не вистачає.
Олександру сорок два роки. Він із Харкова. Відомий музикант. Засновник гурту “Сабадаш і компанія”. Тепер він із сім’єю проживає у Кременці.
Свою історію Олександр розповів для Кременець.City.
Війна розкидала учасників по різних куточках України. Але Олександра це не змусило припинити займатися творчою діяльністю. Навіть більше, він вже завершує роботу над текстами до нових пісень, які зовсім скоро запише.
Музикант виконує музику в стилі блюз-року, як він каже — “музику, яка була зіграна в Америці та Англії в 1967-1969 роках”. Гурт мав свою концертну діяльність в Харкові. Свій фан-клуб. А нещодавно із своєю творчістю він познайомив і кременчан, під час концертної програми на міській площі до Дня Конституції.
— У своїй творчості ми орієнтуємось на такі стилі як психоделічний рок, трішки кантрі. Це типові показники західної культури шістдесятих.
Пішли на пізній сеанс у кіно, а через кілька годин почалися вибухи
У Харкові Олександр з дружиною та дітьми проживали у спальному районі — Салтівці. Війна застала їх о 5-ій ранку. 24-ого лютого вони прокинулися, від вибухів, які були зовсім близько. Одразу ж почав збирати речі та евакуйовувати сім’ю.
— Той вечір перед початком війни нам дуже запам’ятався. Ми відвідали з сином кінотеатр. Це був пізній сеанс. Фільм Сєнцова — “Носоріг”. А буквально, через чотири години почались вибухи. Одну ніч дітям з жінкою довелось провести в метро. Діти були дуже налякані. Я ж залишився в квартирі. Наступного дня до нас заїхав близький родич. Дав нам пів години на збори. Я взяв свій мінімальний набір — гітару, “комбік”, якусь одежину і речі дітей та жінки. Так нас застала війна і так почалась наша “подорож” Західною Україною, — розповідає Олександр.
Спершу дісталися до Житомира. Провели там якийсь час, як дружина із дітьми вирішили їхати до Італії. А Олександр до Тернополя. Там знайти оптимального варіанту житла він не зміг. Та згодом знайомі волонтери повідомили, що є можливість оселитися у Кременці. І вже близько півроку проживає він проживає у нашому місті.
— У Кременці допомогли влаштуватись волонтери. Місто хоч і маленьке, та дуже колоритне. Я вже навіть звик до своєї квартири. Знаходиться вона в центрі міста, тому щодня бачу усю красу цього містечка. Пізнав його через екскурсії. Цікавився історією. Кременець наповнений архітектурними пам’ятками, прекрасною природою. Особливо цікавими є Замкова гора та Кременецький лісотехнічний коледж.
Ми не цінували те, що маємо
Їх помешкання у Харкові відносно в порядку, та місто й надалі під знаходитись під обстрілами.
— Дякуючи Богу, всі мої близькі зараз живі. Та моя біль — це відсутність рідної домівки. Хоча вже по молодості звик до такого “циганського” способу життя. Багато доводилось мандрувати. А зараз я не проти більше дізнатись про таку колоритну західну частину рідної країни. Проте, я розумію, що дуже багато людей, в тому числі і моя дружина з дітьми, пережили це дуже драматично. А скільки втратила моя держава та нація. Розуміння того, скільки ми втратили від цієї жахливої війни. Те наскільки вона відкине нас назад в економічному плані. Знаєте, мені здається, що ми мало розуміли, наскільки чудова у нас країна. Ми не цінували та не бачили того, що маємо. Ми не помічали, яке прекрасне місто Харків та інші перлини України. Вся держава ставала на рейки розвитку. І ось, ці російські гади так все спаплюжили. Це дійсно велика втрата. Хочеться сподіватись, що та велика ціна, яку ми платимо за свободу не буде забута. Що ми не забудемо величезну цінність слова “Батьківщина” та національної ідентичності і самоідентифікації. Звичайно ж, тут більше не буде ніякого “руского міра”, ця історія нарешті завершиться, — додає Олександр.
Все змінилося: щодо російськомовної музики тепер тверда позиція
Свої творчі погляди Олександр з початком війни в Україні теж переглянув. Тепер щодо російської музики та української музики російською мовою в музиканта тверда позиція.
— Починав я писати колись російською. Та після вторгнення в чотирнадцятому році, я зрозумів, що так продовжувати не можна. Помалу почав переходити на українську. З перекладом текстів мені допомагає мій близький друг.
А от музичних імпрез у Кременці, на думку Олександра не вистачає.
— Мені здається, що в Кременці дуже багато талановитих людей. Наприклад, гурт “Сім п’ятниць”, з яким мені вже довелось співпрацювати. Люди дуже приємні та творчі. Хоча із реалізацією музичних проєктів тут трішки важкувато. Я порівнюю з Харковом, хоча це не і дуже коректно, через різницю в масштабах. Якось не вистачає зацікавленості людей в музиці. Було б чудово провести тут якісь музикальні джеми, можливо, якісь імпровізовані концерти. Музикантів потрібно частіше збирати разом. Саме цього і не вистачає найбільше. Організація тих же музичних клубів, де митці могли б зустрічатись, співпрацювати, разом творити. Хоча, знову ж таки, на це не потрібні великі кошти. На жаль, я сам не є великим організатором, тому особисто зайнятись цим складно. Можна було б збирати якісь концертні майданчики, де люди мали б можливість знайомити кременчан творчістю, — каже Олександр.
Плете маскувальні сітки, а думок про творчість не полишає
Зараз музикант на постійній основі займається волонтерською діяльністю, плете маскувальні сітки для наших захисників. Каже, що навіть виконував замовлення від знайомих захисників України на Харківському напрямку.
Також Олександр допомагає з організацією заходів від міського будинку культури. Працює над новими композиціями для свого гурту, які зовсім скоро записуватиме в Тернополі. Познайомитися з його творчістю можна на youtube-каналі “Сабадаш&компанія official”
Українцям бажає мирного неба над головою, а кременчанам вдячний за підтримку.
