Волонтерський рух на Тернопільщині не збавляє обертів. У кожній громаді, кожному селі є люди, які допомагають всім, чим можуть, щоб якнайшвидше наблизити таку довгоочікувану перемогу України. Що не день, дізнаємося дедалі нові і нові імена тих, хто завжди підставляє надійне плече допомоги та підтримки.
Депутатка Зборівської міської ради, освітянка, уродженку с. Плісняни Ярослава Білан-Римар береться за кожну справу, пов’язану з допомогою фронту. Про це пише газета «Сільський господар плюс».
Початок рашистської повномасштабної навали в її родині сприйняли з тривогою, як і в кожній українській сім‘ї. Уже другого воєнного дня чоловік пані Ярослави, не чекаючи повістки, з власної волі прийшов до військкомату. Бо казав, що його місце серед тих, хто зі зброєю захищає Батьківщину. Дружина його супроводжувала. Чоловік став до лав Збройних сил України.
Аби відігнати від себе хмари невтішних думок, страх, Ярослава активно почала до лав волонтерів. Одразу, коли навколо Зборова встановили блокпости, вона, разом із подругами та працівницями Зборівської міської ради почали робити канапки і заварювати чай, потім доставляли все свіжим і гарячим тероборонівцям.
Згодом молодь Зборівської громади взялася за виготовлення енергетичних батончиків із сухофруктів для українських воїнів. Смаколики мали символічну назву – «Бандерики» – для наших захисників». Пані Ярослава допомагала їм продуктами, зокрема, медом і грішми, які жертвували на благородну справу благодійники.
Коли на Зборівщину почали прибувати переселенці, волонтери краю не полишали їх ні на мить: готували, надавали місця для проживання, забезпечували необхідними потребами…
Пані Ярослава вміє гуртувати навколо себе людей. Невипадково господині із Пліснян активно підтримали свою авторитетну землячку, коли виникла необхідність масово надавати допомогу і військовим, і жителям потерпілих від війни країв. З цією метою на Тернопільщині команда народного депутата України Івана Чайківського ініціювала створення Координаційного штабу підтримки оборони України, який опікувався збором, фасуванням і відправленням «фур» із понад 250 тисячами продуктових наборів на Чернігівщину, Сумщину, Київщину, Харківщину, Донбас, Миколаївщину. До складу тих пакунків часто входили ласощі, випечені у Пліснянах. Жінки навіть своєрідний «зал засідань» організували, де спільно вирішували, як і що треба робити.
Все починалося після відправи в церкві. З молитвами замішували тісто. Печиво мало бути і смачним, і витримати неблизький шлях, і зберігатися якнайдовше. Хтось замішував тісто і випікав ласощі вдома. А немало господинь поспішали до обійстя, де вже їх чекала пані Ярослава, бо доручали це «таїнство» її вмінню.
«Випікати солодке люблю з дитинства, – зізналася вона. – Завжди намагалася пригостити друзів, знайомих, рідню тортами, всілякими, як у народі кажуть, пляцками, печивом. І тут усе робила як для себе, тільки в масштабах інших».
Готову випічку збирали в пані Ярослави або в будинку культури. Звідти вона потрапляла на склад Координаційного штабу і на завершальному етапі – до конкретних споживачів.
Пані Ярослава переконана, що з молитвою та вірою українці переможуть, бо ми – незламна нація, яка не схилить голови перед ординцями.
