Коли російські солдати стріляли в спини Леоніда Пляца і його начальника, ці вбивства зафіксували камери відеоспостереження у чітких і жахливих подробицях.
Відеозаписи, отримані ВВС, зараз перебувають у розпорядженні української прокуратури і є свідченням у справі про ймовірний воєнний злочин.
Це сталося у розпал боїв навколо Києва. Головні дороги до столиці стали полем битви, зокрема район біля магазину велосипедів, де Леонід працював охоронцем.
Але в цьому випадку стрілянини не було: на відео чітко видно, як озброєні до зубів російські солдати стріляють у двох беззбройних українців, а потім грабують магазин.
ВВС відновила повну послідовність подій, зіставивши записи з численних камер відеоспостереження зі свідченнями людей, яким Леонід телефонував того дня, а також українських бійців-добровольців, які намагалися його врятувати.
Що сталося у день вбивства
Російські солдати під’їжджають до магазину у вкраденому фургоні зі знаком V, який використовують російські війська, і словами “Танковый спецназ Rus”, написаними чорною фарбою. Вони одягнені у російську військову форму і підходять до воріт із піднятими автоматами, тримаючи пальці на спускових гачках.
Леонід йде до солдатів з піднятими руками, показуючи, що він беззбройний і не становить загрози.
Російські військові спочатку розмовляють з ним і його начальником через паркан. На відеозаписі немає звуку, але всі чоловіки здаються спокійними, навіть курять. Потім українці розвертаються, а солдати йдуть звідти.
Раптом двоє росіян повертаються назад, присідають, а потім кілька разів стріляють двом чоловікам у спини.
Начальника вбивають наповал, а Леоніду незабаром вдається піднятися на ноги. Він навіть затягує ремінь навколо стегна, щоб уповільнити кровотечу, а потім, спотикаючись, ховається у будці охоронців, де намагається викликати допомогу.
Василь Подлевський, який також працює охоронцем у цій компанії, двічі розмовляв телефоном з Леонідом, поки той спливав кров’ю і чекав на допомогу. Леонід сказав йому, що солдати спочатку запевнили, що не вбивають цивільних, а потім вистрілили йому в спину.
Далі Василь переказує розмову зі своїм другом.
Я кажу: “Льоню, ти як?”
“Я, – каже, – на другому КП”.
Я кажу: “Ти хоч себе можеш перев’язати?”
Він мені відповідає: “Васю, я ледве сюди доповз. У мене все так болить, я погано почуваюся”.
Я сказав: “Льоню, тримайся”. І почав телефонувати нашій теробороні.
Люди з тероборони, яким дзвонив Василь, до війни торгували кондиціонерами. Нині вони – бійці-добровольці.
Сашко й Костя показують мені на своїх мобільних телефонах відео з російськими танками, які проїжджають повз їхні позиції. У березні їхня робота полягала в тому, щоб у режимі реального часу надсилати інформацію про пересування росіян на військові позиції українців далі дорогою.
Коли Леонід Пляц отримав поранення, їм доручили перетнути трасу E40, яку постійно обстрілювали, щоб допомогти йому. Навіть зараз дорога всіяна обгорілими уламками танків, що свідчать про інтенсивність боїв.
Коли Пляц лежав, спливаючи кров’ю, російські солдати все ще орудували в магазині.
На кадрах з камер відеоспостереження можна побачити, як вони прострілюють замки у різних приміщеннях, витягують велосипеди і скутери, йдуть до кабінету директора, п’ють його віскі та риються у його шафах.
Сашко й Костя були легко озброєні й значно поступалися росіянам за чисельністю. Тому вони були змушені чекати, коли військові РФ підуть, хоч і розуміли, що Леонід помирає.
“Ми розмовляли з ним телефоном, намагалися його заспокоїти. Казали йому, що все гаразд, що все буде добре. Ми сказали, що вже у дорозі. Можливо, це допомогло йому. Можливо. Але, на жаль, до того часу, коли ми дістались туди, він був мертвий”, – розповідають вони.
Навіть у той момент, коли вони виносили тіла Леоніда і його начальника, їм доводилося ховатися, бо повз проїжджали російські танки.
“Мій тато не був військовим”
Проти людей, які вчинили вбивства, є чимало переконливих доказів. ВВС вивчила відео у найдрібніших деталях, і на ньому чітко видно обличчя російського солдата, який, як ми вважаємо, був одним з убивць.
На записах видно, що минуло чимало часу, поки російські солдати зрозуміли, що їх знімають. Після цього вони розбили одну з камер відеоспостереження.
ВВС показала кадри начальнику поліції Київської області, і він сказав нам, що після відступу російських військ наприкінці березня на цій дорозі до Києва знайшли тіла 37 мирних жителів. Усіх їх застрелили.
Українська прокуратура підтверджує, що зараз розслідує вбивство Леоніда і його колеги як можливий воєнний злочин. Це один з понад 10 тисяч зареєстрованих таких випадків.
“Мій тато не був військовим. Він був пенсіонером. 65 років людині. За що?”, – запитує донька Леоніда Юлія Андрощук.
Наразі вона перебуває за кордоном і через війну навіть не змогла приїхати, щоб поховати батька.
“Люті у мене немає. У мене є просто глибока жалоба. І, чесно кажучи, у мене страх перед ними. Вони настільки шалені… я їх боюся”, – каже вона.
Юлія сподівається, що винні колись все ж таки постануть перед судом.
А поки що вона хоче, щоб люди знали, що трапилося з її батьком, і щоб убивства припинилися.
Джерело: “ББС”.
