12 травня в Тернопільській обласній бібліотеці для молоді відбулася презентація перевиданої повісті Ольги Кобилянської «Апостол черні». Книга побачила світ у видавництві «Підручники і посібники». Авторкою вступної статті під назвою «Апостол любові» та упорядницею художнього твору є відома мовознавиця, педагогиня з багаторічним стажем викладання в Тернопільському національному педагогічному університеті та Вищій духовній семінарії ім. Патріарха Йосипа Сліпого, активна громадська діячка Марія Крупа.
Це перевидання книги, яка вийшла друком у такій редакції в Тернополі в 1994-ому році. Ілюстрації для книги виконав онук пані Марії — Святослав. Меценат нинішнього видання — підприємець Володимир Лейцусь із села Остап’є Скалатської громади.
«То є вершина творчості Ольги Кобилянської, квінтесенція її роздумів про історичну долю України та місце інтелігента у цій долі. «Апостол черні» за радянських часів був заборонений, хоча західноукраїнська інтелігенція після його виходу в 1936 році окремою книжкою зачитувалася ним», — йдеться у передмові Марії Крупи. Епіграфом для вступної статті авторка обрала чудові рядки Ольги Кобилянської: «Я хотіла би, щоби всі українці були орлами!», – пише Нова тернопільська газета.
Над романом «Апостол черні» Ольга Кобилянська працювала понад 20 років. У радянські часи книга була заборонена як націоналістична, її не тільки не видавали, а й рідко коли про неї згадували. Прототипом головного героя повісті, голосу і «совісті» твору — отця Захарія — став духовний наставник письменниці, греко-католицький священник отець Костянтин Балицький, який упродовж десятиліття служив у Чернівцях.
Під час презентації книги Марія Крупа пригадала про те, що її надихнуло у 90-их роках віднайти повість і видати, а ще розповіла про сучасників, які спонукали її до перевидання книги, про незнайомого їй підприємця-мецената, який відгукнувся і дав кошти на просвітницьку справу.
— Як я віднайшла повість «Апостол черні»? У 1992-ому році я захистила кандидатську роботу на тему «Образ автора у мовленнєвій структурі творчості Ольги Кобилянської». Приїхала щаслива після захисту додому. Вітали друзі, зокрема, й відомий всім Ігор Ґерета, — поділилась спогадами Марія Крупа. — «А ти про «Апостола черні» щось написала?» — поцікавився. «На жаль, не досліджувала, бо не мала книги, — зітхнула. — До того ж, чернівецький викладач і дослідник творчості Кобилянської пан Томашук пише, що це — націоналістичний твір…» «Якщо негативно відгукуються, отже, твір — добрий», — усміхнувся пан Ґерета. Згодом журналіст Михайло Ониськів запропонував знайти цю повістю і видати. У Тернополі я не знайшла, у Львові — теж. Не було і в Харкові, хоч там — потужна бібліотека. Уже геть втратила надію. Та якось у 1993-ому році, під час зустрічі Товариства української мови ім. Тараса Шевченка, я промовилась, що не можу віднайти повість «Апостол черні». «У мене вдома є!» — раптом каже Ольга Корчевська. «Звідки?!» — здивувалась я. Пані Ольга розповіла, що коли її бабусю вивозили в Сибір, то вона зібрала найкращі книги у куферок і закопала під грушкою. А в 90-их роках родина викопала скарб! Пані Ольга подарувала мені цю книгу, яка була видана у 1936 році. Я написала вступне слово, трохи відредагувала повість, і в 1994-ому році книга вийшла у світ.
На цьому історія не закінчилася (усміхається, — авт.) Тривалий час я викладала українську мову і літературу в духовній семінарії. Коли ж пішла на пенсію, мою справу підхопив отець Микола Медюх. Священник закоханий у повість Ольги Кобилянської, заохочує читати її своїх студентів. Читали-читали семінаристи книги, тож уже дуже зношені. Отець Микола запропонував перевидати. Довго ми шукали мецената. Якось я спілкувалася з отцем Михайлом Буртником із села Остап’є Скалатської громади. Розповіла про задум перевидати книгу. «Знайду мецената!» — пообіцяв. Незадовго підприємець із Остап’я перерахував необхідну суму у видавництво. Я була щаслива! З цим підприємцем ми навіть ніколи не бачились — шляхетний вчинок! Коли готували книгу до друку, прийшла думка доповнити ілюстраціями. Мій онук Святослав закінчив художню школу, тож погодився намалювати. Від того — радість!
Вихована на європейських поглядах, Ольга Кобилянська принесла їх в Україну, представила для наслідування у своїх творах. У молодшому віці письменниця виокреслювала моделі жінок, акцентувала на тому, що вони народжують, доглядають і виховують дітей, таким чином рухають поступ нації, народу, світу. У старших літах Кобилянська переоцінила свої погляди. Це не кожен зможе. Замість жіночих типів пропонує три моделі сильних чоловіків: священник, ремісник і апостол меча. Нація буде сильна, якщо буде щиро молитись, сумлінно і чесно працювати і обороняти свою землю. Письменниця закликає «різьбити себе, вирівнювати, щоби все було складне, тонке, миле, щоб не осталося дисгармонії ані для ока, ані для серця, для жодного зі змислів». На останок процитую пророчі рядки з «Апостола черні». Коли повертається додому герой, який ніс службу в Українській Галицькій армії, дружина запитує його: «А Україна?». «Вона є. І як ми її не запропастимо, то сповняться слова старого Гердера, що пророчив нам роль нової Греції, завдяки гарному підсонню, веселій вдачі, музиці та родючій землі», — впевнено відповідає. А в теперішній ситуації війни кажу Кобилянській: «Не запропастимо! Ми боремося за Україну душею і тілом, апостольською любов’ю і кров’ю найдорожчих синів нашої землі!»
